"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

назад.

- Coz to? - здивовано пiдняв брови пан Ян i подивився незрозумiле на
Гудзика.
- Не хоче, хлопка! - злiсно кинув Гудзик i рушив далi. Панич Янек ще
раз озирнувся на високу поважну постать Горпини й пiшов за Гудзиком.
Перейшли на другий бiк машини. Гудзик ще одвертiше став показувать Янековi
всi вдачi дiвчат, ще злораднiше повертав ┐х на всi боки перед ним i
навмисне хльоскав нага║м, як коров на базарi.
- Прошу пана, можна менi граблi набити, бо чисто злазять, - пiдбiгла
вмить до них Хима й кинула гострим, палким поглядом на Янека. Гарненьке ┐┐
личко було витерте вiд пороху i приваблювало здоровим i свiжим рум'янцем.
- Граблi? - спитав Гудзик i подивився на Янека, що зараз же впився в
Химу очима, озираючи ┐┐ з нiг до голови.
- А ся пiде? - спитав вiн по-лядськи у Гудзика.
- Пiде, пiде, prosze рапа... З тобою там хто одгорта║?
- Федоська, Килина Галасенкова...
- Ну, то от що: кидай граблi, хай там хтось за тебе одгорта║, пiдеш у
двiр...

- Зараз?

- Авжеж!

- Чого?

- Там панич дадуть тобi квiтки... Хима зам'ялась.
- Ну?

- Не хочу...

- Що? Що ж, тебе прохати, чи що? Не базiкай же, забирайсь!.. Нiчого...

- Я до двору не пiду! - твердо промовила Хима й повернулася йти.
- Як не пiдеш? - скрикнув Гудзик. - Значить...
- Хiба я такий страшний, - перебив його Ян, холодно усмiхаючись до
Хими. - Я не кусаюсь...
Хима кинула на його поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних
очах панича й повернулсь до Гудзика:
- Ну да, щоб вигадали що-небудь...
- Дурна! Нiхто нiчого не вигада║...

- Еге, не вигада║... Ось i тепер усi дивляться сюди...

- Та хай дивляться, може, повилазить... А панич дадуть тобi заразом i
виплату за той тиждень... Тобi ж грошей треба?

- Атож...
- Ну, от... Prosze рапа, ┐й за тиждень руб вiсiмдесят. Янек хитнув
головою, глянув iще раз на Химу й рушив до велосипеда.