"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вона пiде, prosze pana, тiльки так... гедзка║ться... пiде...
Янек пхнув йому руку, стрибнув на велосипеда i, торкнувшись злегка до
кругленького картузика, хутко задрiботiв ступирями. Гудзик ще трохи
постояв, подивився на дорогу, чи не видко часом "модиски", i тихо пiшов
назад.
- Ху! От нема чогось модиски! - крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись
на Гудзика, що проходив бiля його. - Пошила б менi пальчатки... А я б ┐й
зуби вставив iз оцих вилок... Однак, рiжки випадають!..
- У модиски кiнськi зуби,
На модисцi гарнi шуби,
Гей, модиска моя, розлюбезная моя! -
на весь голос узяв вiн i цiлий гурт зараз же пiдхопив твiр Карпа, що
спiвавсь на голос "Баринi".
Гудзик, нiби не чуючи нiчого, але укусивши трохи губи, пройшов трохи й
зараз же гукнув:

- Химо! Кидай граблi, iди до двору!
- Я не пiду-у-у! - почувся голос Хими, i з-за машини виступила ┐┐
постать з граблями.

- А я кому кажу йти!? Зараз же менi ступай... Вiзьмеш квiти i квитанцiю
на дворець... Чу║ш?

- Ну да-а-а! - плаксиво крикнула Хима. - Я не хо-о-чу, нехай хтось
другий пiде...

- Гаврило! А ти зна║ш, скiльки ряботиння у модиски? - гукнув Карпо до
високого тонкого парубка, що стояв недалеко вiд Гудзика бiля воза з
снопами. - Так не зна║ш? Мiлiйон, та ще й двадцять, та пiд носом
вiсiмнадцять. А приданого зна║ш скiльки? П'ятсот!
- Карпо!! - ледве здержуючись, скрикнув Гудзик. - Як хочеш робити, так
роби, а не хочеш, так забирайся к чортовiй матерi!
- Хе? - насмiшкувато скривив губи Карпо. - Скажiть, якi вони сердитi...
Не люблять...

Вiн пiдняв вила i, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув ┐┐
вiд себе.

- Химко! - вмить заревiв Гудзик. - Довго ти там будеш копатись,
закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що, я жартую з тобою, чи
якого чорта! Ступай менi зараз!
- Ну да-а, як дале-е-ко... - знов плаксиво скривила губи Хима.
- Ет! - рiшуче пiдбiг до не┐ Гудзик i, схопивши граблi, одкинув ┐х до
лантухiв iз пшеницею. - Забирайсь!
Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пiшла вiд машини.
Дехто гукнув ┐й вслiд погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а
Карпо тiльки зцiпив зуби i навiть не подивився на не┐.
Замовкло коло машини, як замовка║, бува, серед бурi й негоди.
Робили тихо, не спiваючи, без смiху й жартiв, немов чекаючи чого.
Навiть Гудзик не ходив за паровик, а понуро й суворо сидiв на лантухах,