"Володимир Винниченко. Бiля машини (Укр.)" - читать интересную книгу автора

спiдлоба позираючи iнодi по робiтниках.
Чути було тiльки ревiння й гудiння машини, вигуки хлопчикiв-погоничiв
та тарахкотiння млинкiв.
Пройшов iще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з'явилася
рум'яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з
дiловитим, поважним виглядом пiдiйшла до його.
- Казали панич, щоб ви ввечерi зайшли до ┐х, щось мають казать вам, -
вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнутий в папiр.
- Не казав, про що? - не дивлячись на не┐, спитав Гудзик, беручи
пакунок i ховаючи його в кишеню.
- Нi, казали тiльки, щоб зайшли.
- Добре.

Хима повернулась i так само дiловито почала шукати сво┐х грабель.

- Ось! - хитнула головою Федоська на землю бiля себе, де лежали Химчинi
граблi. Хима пiдняла й зайняла сво║ мiсце, маючи все-таки такий вигляд,
нiби нiчого не трапилось i все йде, як слiд йому йти. Дiвчата мовчали.
Карпо зразу ж побачив по ┐┐ лицi, по знайомому йому дуже виразi в очах
i в куточках губ, навiть по тому, як вона ступала, що недурно Янек
при┐здив...

Вiн мiцнiше стулив губи, нахмурився i ще з бiльшим запалом замахав
вилами. Солома далеко летiла через голови товаришiв, якi iнодi поглядали
на його, теж похмурi й суворi.
- Кидайте за мене! - вмить зупинився вiн i, кинувши вила, пiшов повз
машину до дiжки з водою. Напившись, вiн утерся, пiдняв окуляри на лоба й
тихо посунув побiля дiвчат, iнодi зупиняючись коло декого з них. Гудзик
пильно слiдкував за ним, не встаючи з лантухiв i похльоскуючи нага║м себе
по чоботi. Всi скоса поглядали на них крiзь порох i полову. Машина ревла.
- Федосько! - гукнув Карпо, зупиняючись мiж Федоською й Химою, i скоса
подивився на Химу. Федоська пiдвелась i озирнулась на його. - Тобi Гудзя
не дарував хусток?

- Нi... А що?
- А от нашiй Химi не накупишся нiяк... Хима, зачувши сво║ iм'я,
озирнулась до них, але, не розiбравши за галасом, незрозумiле подивилась
на Карпа й Федоську. Карпо, нiби ухиляючись вiд воза, що саме пiд'┐жджав
до машини, пiдiйшов зовсiм близько до не┐.
- Бiдна Хима вже й не зна║, куди ┐х ховати. То ма║ хустку за Гудзю, то
за панича Янека, то за панича Станика... Клопiт!
Федоська засмiялась i посунула полову до волока.
- Бреши-и-и! - з погордою кинула Хима, засовуючи граблi пiд машину.
- А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
- I сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? - повернулась вона
раптом до його i прямо подивилася в очi. - Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змiшався, не чекавши сього, але злiсть зараз же ще дужче
закипiла i здавила йому груди.
- Авжеж! Поганому виду не бува║ стиду!
- Овва! Ти хороший!.. Зна║мо!