"Володимир Винниченко. Федько-халамидник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ремiнем. Що, ║сть жар?
- ксть...-тихо одповiв Федько, а сам придивлявся, як в очах його стояли
дивнi жовтi й зеленi плями.
Коли батько прийшов i мати стала йому розказувати, Федьковi в очах уже
було зовсiм жовто i голова була страшно тяжка й гаряча; така була тяжка,
що не можна було держати ┐┐ на плечах i хотiлось покласти чи на стiл, чи
на землю, чи хоч у пiч - аби покласти.
Мати говорила, але Федько навiть не слухав i не пам'ятав вже нiчого.
Вiн тiльки, як крiзь сон, бачив, що татуньо чогось страшенно став лютий,
такий лютий, що аж говорити не мiг i тiльки хапався то за горло, то за
ремiнь.
Потiм Федька поклали на стiлець i били вже, як слiд. Але Федько й на
цей раз навiть не скрикнув. Тiльки, як батько пустив на мент руку, якою
держав його, Федько впав додолу й не рушався.
- Встава-ай!! - ревнув батько й шарпнув сина за руку; але рука була
така гаряча, а лице сина було таке дивно спокiйне, що батько кинув ремiнь
i нахилився до Федька. Федько вже нiчого не чув i не бачив.
А через три днi вiн лежав мертвий. Разiв зо два вiн приходив до
пам'ятi, питав, чи били Толю, щось бурмотiв i знов падав непритомним. Я в
непритомностi когось просив, комусь грозився i все чогось допитувався у
Толi.
Батько й мати не одходили вiд його постелi, трусились i мовчки боролись
з смертю. Але смерть поборола.
На четвертий день Федька ховали. На кладовище йшли хлопцi зо всiх
сусiднiх вулиць. Спiрка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид.
А Толя тихенько виглядав iз вiкна. Мама йому строго наказала не
виходити до вуличних хлопцiв.
А йому було цiкаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.
Коли Федькова труна сховались за рогом вулицi i не було вже нiкого
видно, Толя одiйшов од вiкна, перекрутивсь на однiй нозi й побiг гратися з
чижиком.
Цього чижика вiн сказав Федьковiй матерi вiддати йому, бо вiн його
виграв у Федька.