"Володимир Винниченко. З Костем сталася чудна кумедiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дражнити його.
Кость надiв картуз i якось раптом весь зiщулився. Губи йому посинiли,
тоненький носик побiлiв i витягнувсь, очi забiгали непокiйно. Вiн навiть
засгiбнув пiджачок.
- Ага! Холодно? - злорадно закричав Семенець.- Ага! Застiба║шся!
- Hal - зараз же випнув губи Кость i навiть розстебнувся.- Хочеш, голий
роздягнусь?
- Ану! Ба не роздягнешся.
- Не роздягайсь, Костю, а то видно буде, що ти байстрюк,- насмiшкувато
сказав Микита й моргнув Семенцевi.
Кость хотiв уже роздягатись i напевне на злiсть комусь, щоб iще
холоднiше було, роздягся б, та раптом пiдняв голову i крикнув:
- Я не байстрюк! Хрр!
- Е? - здивовано пiдхопив Микита.- А хто ж була твоя мати?
- У мене не було матерi!
Хлопцi так i лягли зо смiху.
- Оце так! А де ж ти узявся?.. А то чий дядько - Андрiй Черненко?
- У мене нема дядька! Нiкого нема!
- Брешеш, ║!
- Ба нема!
- Ба ║.
- Нема! Нема!
Кость аж схопився на колiна i злiсно, швидко подивлявся на всiх. I
видно було, що йому вiд все┐ душi хотiлось, щоб у нього нiкого нiколи не
було, нiде, нiчого.
- I нiчого не жаль! От! От!
I схопивши вмить з голови картуза, почав рвати його зубами. Картузик
зараз же й розлiзся, як папiр.
- От. I картуза нема. Хрр!
Хлопцi аж за боки брались, аж обнiмали одне одного з реготу.
- Ой чудак!.. Ой! А все-таки ║!
- Нема!
- Брешеш, ║... А батько? А пан твiй батько, га?
Кость враз замер весь, потiм схопивсь, два рази хрукнув до всiх i
щосили побiг од них. Хлопцi навiть потюкать як слiд не змогли йому
навздогiн вiд реготу.
Коли не стало чути хлопцiв. Кость зупинився й лiг у борознi пiд
пшеницею. Вiн лежав лицем догори й дивився, як невпинно й похмуро сунули
кудись хмари. Йому, мабуть, знов було душно, бо худi веснянкуватi щоки
його розжеврiлись, губи розкрились i вiн часто облизував ┐х.
Довго лежав там. Не чув, як i хлопцi пiшли, як вечiр залiг у лузi.
Зчувсь лиш тодi, як над ним раптом грiзно залунало;
- А це ти так за товаром дивишся, га?! Це ти пасеш так?
Над ним схилилось руде бородате лице ланового з синiм шрамом над
бровою.
- Це ти так скот пасеш? Га?!
Кость лизнув губи, слабо, в'яло скривив носа й зробив:
- Хррi
Лановий аж скипiв вiд гнiву.
- Ах ти ж, чортово┐ душi байстря ти прокляте, так ти менi ще хиркать