"Володимир Винниченко. З Костем сталася чудна кумедiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

будеш?! Ану почекай же менi, я тобi хиркну. Сьогоднi ти в мене вже
заплачеш!
I, зваливши Костя на землю лицем униз, надавив колiном, хапливо скинув
з себе ремiнний пояс i зо все┐ сили почав бити хлопця. А б'ючи, навiть
хакав, як дроворуби, й примовляв:
- А ось тобi товар!.. А ось тобi хиркать!.. А ось тобi товар! А ось
тобi хиркать!
Кость тiльки дригав ногами, але мовчав.
- Дригай, дригай!.. Ось тобi! Ось тобi!
Аж товар задивився.
Кость раптом перестав дригать i лежав недвижно. Лановий зразу ж
перестав бити i швидко перевернув його лицем до себе.
Кость закусив нижню губу зубами й гостро та чудно дивився йому прямо в
лице.
- Ну?! Будеш знати, як товар у пшеницю пускати? Кость раптом схопивсь
на ноги, пiдскочив аж до бороди ланового, хиркнув йому в лице й побiг на
гору.
Лановий аж отетерiв. Потiм схаменувся, закричав, навiть трохи побiг,
але зараз же зупинився, вигнав скот iз пшеницi й хутко пiшов за Костем.
Кость, прибiгши у двiр, прийшов у кухню i мовчки, не одповiдаючи й не
хиркаючи навiть на здивованi питання куховарки, вилiз на нари й лiг.
Коли ж прийшов розлютований лановий, Кость лежав уже, як жар, гарячий
весь i тихий. Куховарка Тетяна, стара ряба дiвка, кричала на всю кухню, що
вона краще пiд шум пiде, нiж ма║ пропадати вiд "хал║ри", вiд "паршивого
байстрюка".
За Тетяною почали гвалтувати i iншi, аж мусив пан послати по фершала й
сам iз ним прийти в кухню, щоб заспоко┐ти наляканих.
Кость лежав нерухомо, але коли ввiйшов пан, вiн зразу ж повернувся i
весь час уже не зводив з нього чудного, якогось жадiбного й побожного
погляду. Пан же стояв i з нудьгою чекав, коли фершал обдивиться. Сам був
поважний, з широкою, чепурно розчiсаною бородою й суворими очима в
окулярах. Коли яка з поко┐вок його ставала вагiтною, вiн кликав ┐┐ до
себе, скидав окуляри, й очi ставали ще суворiшими. Вiн дуже був строгий
щодо цього - зараз же давав рощот, хоч би дiвка й присягалася, що дитина
вiд нього. Дiвка не повинна мати дiтей без божого благословення, без
вiнчання. I сам навiть церковним старостою був. Iнодi давав коня або
корову на дитину. I селяни казали, що хоч строгий, зате добрий i
жалiсливий.
Фершал полапав Костя за голову, подержав його руку в сво┐й, а Кость
нiби того й не помiчав i не зводив очей з пана. Пан ждав i, водячи очима
по стiнах та по стелi, курив, не випускаючи папiроси з рота. Зустрiвши
чудний погляд Костя, вiн злегка, ледве помiтно похмурювавсь i нетерпляче
постукував ногою об землю.
Фершал посадив Костя, пiдняв сорочку й став дивитись на тiло.
- Живiт болить? - спитав вiн.
Кость покосив очима в його бiк i нiчого не сказав.
- Ну? Болить живiт? Говори ж!
Кость знову зиркнув на нього, зморщив носа i зробив:
- Хрр!
I зараз же мляво схилився й лiг, не зводячи все-таки немов