"Володимир Винниченко. Студент (Укр.)" - читать интересную книгу автора

землi, одхилялись i стурбованi говорили, дивились в очi один одному i
знову звертали сво┐ очi на чужого чоловiка. А вiд його, вiд кровi цього
чужого чоловiка, вiд задубiлих рук його iшло ┐м в душi гострим туманом те,
чого вiн ждав вiд ┐х: вони вже вiрили йому.
Вiд чоловiка пiдвiвся й стражник.
- Помер,з жалем хитнув вiн головою.Ну, щастя його!
Серед людей пройшла похмура тиша.
- Тобi б такого щастя! - глухо кинув хтось iззаду.
- Голубчику наш!..схлипнуло з другого боку.Занапастили чоловiка!
Небо було ясне, тихе, велично-спокiйне; а серед пожарища в брудi над
трупом стояли люди з темними, хмурими лицями, з понуро-злiсними поглядами.
- Я тобi покажу там,зазирнув через голови стражник.Ану, вийди сюди!
Люди заворушились - мiж ними пролазила наперед сива голова дiда.
- Де вони? Де? - гострим, скляним, божевiльним поглядом шукали дiдовi
очi.Давай ┐х сюди!! Це? - зупинився вiн на стражниковi, простягнувши жовтi
кiстлявi руки, став насуватись на нього.
- Одiйди, дiду!..стурбовано промовив, одсовуючись назад, стражник.
- Це вони? - рiвно, не звертаючи на слова його уваги, сунувся дiд, i
пальцi його скручувались i тяглись до стражника.
- Дiду! - _крикнув стражник: - Одiйди, кажу!_
- Це вони?! - скрикнув дiд i скажено, дико стрибнув на стражника,
впився йому в шию руками i, хитаючи головою, захрипiв.
Стражник з жахом пручався, одбивався, а пручання це запалювало людям
очi диким, лютим гнiвом.
- Ага!.. Так його!.. Дай йому щастя того!.. Над гуртом збитих докупи
людей стояв крик i рев. А по вулицi тiкали iншi два стражники, топчучи
кiньми дiтей, клунки. I навздогiн ┐м нiсся крик.
З неба ж, широковеличного, ясного та чистого, радiсно дивилось на них
сонце i смiялось.