"Володимир Винниченко. Студент (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ближче.
- Нi, браття, я таки студент. Вони мене шукають, я знаю,-глянув на
стражникiв чужий чоловiк, i молоде лице його покрилось тiнню.
- Студент? - повернувся до нього дiд i близько нахилився вперед.Ти
студент?.. А ти ж що тут говорив? Що брехав тут?
Лице чужого чоловiка спалахнуло:
- Брехав? Я ? Так ви не вiрите менi? Так ви не вiрите мо┐м сльозам? Ви
┐м не вiрите? Ну, говорiть! Скажiть, кому вiрите!
- Вовчi сльози! - буркнув хтось позаду. Чоловiк повернув туди голову.
- А хто хати запалив?
Очi чужому чоловiковi поширились.
- Так то я запалив ┐х?! _Я, що кров свою оддав би, щоб загасити ┐х? Я,
я?.. Та що ви, люди?! I ви вiрите?
Вiн безпомiчно озирнувся, з одча║м провiв поглядом по лицях: лиця
хмуро, недовiрливо, вороже дивились на нього.
- Та ви ж плакали тiльки що?! Ви ж...
- Ну, довольно!-крикнув раптом переднiй стражник i натягнув
поводи.Ступай за нами. Ми тобi покажемо сльози.
- Гайда!.. Марш!.. Живо!
I вiн вдарив коня в бiк.
Чоловiк вмить вихопив праву руку з кишенi i виставив ┐┐ наперед: в руцi
блиснув на сонцi револьвер.
Серед гурту пройшло шепотiння, а стражник раптом потягнув поводи до
себе й закричав:
- Ану, стрельни! Ану, стрельни тiльки!
Чужий же чоловiк дрижачою лiвою рукою потер лоба, потiм, повернувшись
до людей, з болючим непорозумiнням повiв по них очима й закричав:
- Та не може, не може ж цього буть! Як ви можете не вiрить менi? Чим же
доказать вам?.. Глядiть!
Вiн пiднiс руку з револьвером до виска, вона злегка здригнулась, i
револьвер блискав. В гуртi хтось ойкнув.
- Глядiть: на ваших очах я прострiлю собi голову, щоб ви повiрили менi.
Тодi повiрите? Повiрите, що не ворог я вам?
- Брешеш, не застрелишся! Бий його, студента!
- Не застрелюсь? - хрипко крикнув чоловiк, i лице йому враз стало
блiдо-синiм.
- Ви хочете, щоб я доказав вам? Хочете? Правда?
Стражники про щось шепотiли мiж собою. Чоловiк безсило пустив руку i,
важко дихаючи, поширеними, божевiльно-напруженими очима водив по гурту.
- Та що ви його слуха║те! - раптом стрепенувся дiд.Жили йому
вимотать... Жили йому!!!
- Стражникам його! Бреше! Розжалобить хоче!.. Бери його!
I всi заворушились, але зараз же знов закам'янiли: чоловiк пiднiс руку
до виска. Пiднiс i зупинився.
- Брешу? - хриплим шепотом промовив вiн.-Брешу?
I раптом очi йому стали дикими, круглими, рука задрижала, потiм
застигла коло виска, здригнувся револьвер, i вмить вибухнув вистрiл.
Чоловiк криво хитнув головою i сторчка упав лицем униз.
Люди закам'янiли. Потiм схаменулись, з жахом кинулись до чоловiка:
нахилялись до нього, пили очима його кров, що мiшалась з водою й брудом