"Володимир Винниченко. Студент (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Хтось сказав йому "драстуйте".
- Чого ж ви ждете тепер? - дивлячись на всiх гарячими очима i лижучи
сухi дрижачi губи, раптом голосно скрикнув вiн. Всi здивовано i
замовкнувши подивились на нього.
- А ти хто такий? - суворо спитав чийсь голос.
- Хто я такий? - перепитав чоловiк i на мент зупинився. Здавалось, у
грудях йому було щось таке велике, що не могло все зразу вистрибнути i,
застрягнувши, здавило горло.
А потiм воно, це велике, боляче стало вилiтать йому з грудей шматками
слiв, шматками вогню, шматками гнiвно┐ муки.
А вони вже не питали, хто такий вiн.
- Голубчику наш! - плакав чийсь жiночий голос, а чоловiки шумно зiтхали
й дивились кудись далеко, поперед себе.
Вiд ру┐ни ж здiймались спокiйно стовпики диму до ясного неба i вила
недалеко собака.
- Стражники ┐дуть! - раптом хмуро хтось бовкнув. Всi заворушились, а
чужий чоловiк враз замовк, швидко засунув праву руку в кишеню i озирнувся.
В кiнцi вулицi на конях, то зупиняючись i, мабуть, щось питаючи у людей,
┐хало тро║ людей в сiрих одежах i з винтовками за плечима.
- Бачте! - повернувся чоловiк до всiх.Ось приятелi вашi... Вони когось
шукають тепера, ворога свого шукають.Чоловiк посмiхнувся.
- Так оце вони?..виступив наперед дiд.Ще при┐хали? Мало ┐м нашого
лиха?!
I очi йому дивились люто й чекаюче.
Конi, фиркаючи, пiдбiгли до самого гурту.
Стражники, пiдбираючи поводи, пильно шукали чогось очима i, не
здоровкаючись, мовчали.
Чужий чоловiк важко дихав i дивився на них. Очi його зустрiлись з очима
переднього стражника, i той в мент привстав на стремена i скрикнув:
- Го! к... Тут!.. Ось!
Два iншi стражники зразу повернули голови й подивились за його рукою.
- Вiн?
- Вiн, сукин син!.. Ану, марш за нами! Чужий чоловiк стояв i не
рухався, права рука йому глибоко була засунена в кишеню.
Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражникiв, на чужого
чоловiка, один на одного. Враз наперед виступив дiд.
- Вам кого треба? Мене? Нате!.. Стрiляйте...
I дiд виставив розхристанi груди, жовтi, як старий вiск.
- Отойдi, д║д, нам треба ось його... Ступай за нами. Чужий чоловiк
повернувся до людей i глухо спитав:
- Оддасте мене ┐м?
Серед гурту заворушились. Зачулось бурмотiння, а далi крики:
- За що його забирають? Не дамо!.. Геть!
Стражники хапливо й мовчки зняли з плiч винтовки й наставили проти
гурту. Трохи затихло.
- Дасте студента? Чи нi?.. Говорiть! - крикнув переднiй i гидко
вилаявся, злiсно й з полегшенням.
- Студента? Якого студента? У нас нема студентiв!.. Всi умить
повернулись до чужого чоловiка i стали дивитись на нього. I лиця ┐м зразу
стали чужi, холоднi, з цiкавими, пильними очима. Стражники присунулись