"Володимир Винниченко. Терень (Укр.)" - читать интересную книгу автора

доводилось стрiчатись тут з Одаркою. Через це i Терень частенько зазирав
до мене.
I от бог його знав, чи радiла тим зазиранням Одарка, чи нi. Не тiкала,
нi, як Терень пiдходив до рiвчака, що подiляв левади, не ховалась, не
сердилась i не соромилась. Навпаки, побачивши нас, стане, бувало,
зiпреться на граблi та й поблиску║ сво┐ми чудесними очима. Сама така
крупна, груди високi, хистко дрижать пiд рiвними брижами бiло┐ вишивано┐
сорочки. Бiдний Терень переступав з ноги на ногу, як ведмiдь, якого
примушують танцювати, часто витирав хворi очi й, видно, в цей час
найбiльше вiдчував ┐х.
Раз я застав його з Одаркою на поповiй левадi. Вона зараз же з смiхом
перестрибнула до себе, а Терень, як тяжко п'яний, поплентавсь кудись униз,
чiпляючись ногами за все, що стрiчалось по дорозi.
В той вечiр, пам'ятаю, був вiн п'яний i понуро-мовчазний.
Раз я прийшов до його ввечерi. Вiн сидiв у себе в хатi, витягнувши руки
по столi, а мiж ними горiла маленька лампочка. Вiн пильно, важко дивився в
не┐, i повiки очей його були червонi, як жар, а самi очi п'яно й понуро
блищали.
Привiтавшись зi мною, вiн раптом ударив мене долонею по колiнi й
нехапливо, але з силою спитав:
- Що вони хотять од мене? Га?
- Хто?
- Я тебе питаю: що вони хотять од мене, од мо║┐ душi? Говори!

- Та хто хоче?
- "Хто"?
Вiн погрозливо, помалу хитнув головою й одвернувся. В кутку поспiшно,
радiсно стрикотiв цвiркун. В розчиненi дверi дихав темний вечiр, наче
стояв бiля порога й, задиханий, слухав нас.
- П...подлепи i душогуби, от хто! - раптом сказав Терень, знов
повертаючись до мене. - Що вони хотять од мене? Щоб я покорився ┐м? Так?
"Ми, - кажуть, - тебе на Сибiр одправимо". Жар на Сибiр, жар. Все одно. Я
пiду. Я пiду й на Сибiр за правду. А вам не покорюсь. Ну, тiльки ж душа
болить, братуха! - вже iншим тоном, спалахуючи болем, скрикнув вiн, -
Серце болить. За що? Ну, хай тi барбоси, а сво┐, а хлопцi? Бояться вже. Зо
мною кумпанiю бояться водить. Сам, сукин син, проти п'явок, барбосiв, а
мене топить. Федiр за п'ять рублiв узявся зо мною навкулачки пiти... Ну?
Федiр був один з гарячих прихильникiв Тереня.

- Ех, братуха, я тобi в║рно кажу: нема правди в нашого брата. Бог з
ним, нема... Ти йому всю душу, вiн тобi... за п'ять рублей навкулачки...
Ну, хай, бог з тобою. А Копанцi я дам. Ой, дам... Тому то вже я
заспiваю-Хочеш, Денисе, випити зо мною? Хочеш? Ти один мiй вiрний друзяка.
Давай вип'║мо... Ну, давай. У мене горить всерединi, може, легше буде?..
Не хочеш? Попа бо┐шся? Я не люблю твого попа. Тихенький, а тихо землю ри║.
Ну, бог з вами... А Копанцi я дам... Гей, бережись, Осипе! Я, твоя правда,
безштанько, а в'язи тобi скручу... Ти не любиш мо┐х пiсень? А-а, не
любиш... Племiнницю свою проти мене наговорю║ш?! Га? Я - безштанько, хай
так, я Одарки не вiзьму, сам знаю. Як то спiва║ться:
Легше тому каменевi протi┐ води плисти,