"Володимир Винниченко. Сонячна машина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

* * *
- Дозвольте, принцесо, представити вам нашого вченого, анахорета.
Князiвна Елiза трошки здивована: анахорет - рослий, плечистий,
широкогрудий, лобатий здоровило. Замiсть традицiйно┐ анахоретсько┐ лисини,
наслiдку чеснот самозаглибленостi, - буйне бiляве, з рудим пiдпалом
волосся; замiсть аскетично┐ блiдостi - чисто виголене здоровецьке лице,
без найменших ознак самозаглибленостi. От тiльки очi та уста... якiсь
непевнi. Не очi, а гола перед вами людина, одверто гола й без крихiтки
сорому. Аж нiяково дивитись у цi очi, одвертi, прозорi, розчиненi й
виставленi наперед лиця, як два вiкна.
Уста - половинка скибочки оранжi, накрита тонесенькою ниточкою. Ниточка
на обох кiнцях закручу║ться волосинками догори. I над очима - широке чоло,
а пiд устами - гостре пiдборiддя з дитячою смiшною вдавленою ямочкою.
Та й келiя мало подiбна до пристановищ фахових анахоретiв, де звичайно
бруд конкуру║ iз святiстю. Швидше атель║ артиста маляра - височенне, iз
свiтлом на всю стiну, повне червоних передвечiрнiх променiв. А замiсть
мольбертiв та полотен - шафи та полицi з книжками, столи з приладдями,
ретортами, склянками, сло┐ками. В кутку - знайома принцесi топильна
електрична пiч Гайдена. Вiд колишньо┐ оранжере┐ лишилося декiлька пальм та
багато квiток на всiй вiконнiй стiнi та навiть на столах. Пiд пальмами -
фотель, бiля фотеля - столик iз радiотелефоном. Тут же й екран, та ще
ново┐ системи. От тобi й келiя!
Несподiваний вiзит високо┐ особи бентежить невдалого анахорета; це
видно по всьому, i це виклика║ хвостик посмiшки у старого графа. Що доктор
Рудольф не може блиснути галантнiстю оперового тенора, про це нiхто не
взявся б сперечатись, бачивши, як доктор Рудольф цеглясто червонi║, як
незграбно вклоня║ться, неначе зазира║ в дiжку, як од хвилювання хоче
зачесати пальцями волосся й спиня║ руку на чолi, ще рач почервонiвши до
само┐ ямочки на гострому пiдборiддi.
Князiвна Елiза, розумi║чься, не помiча║ нi збентеження, пi незграбностi
анахорета ┐┐ зеленi, кольору осiннього листя очi з цiкавiстю оiлядають
келiю. В устах уявля║ться щось таке, що старий граф колись давно-давно
бачив у не┐, десятилiтньо┐ дiвчинки: вони трiшки розiйшлись, розгорнулiкь,
показуючи бiлу рiвну смужку хижо рiвних зубiв, ну, зовсiм та сама Ельзюся,
що з любов'ю й цiкавiстю розiлядала дитячий аероплан.
Фах доктора - хiмiя? Хiмiя - одна з наук, що особливо цiкавить ┐┐. Ал║,
на жаль, вона не мала змоги грунтовнiше зазнайомитися з нею. Це, мабуть,
прилад Шiмпфера? Доктор Рудольф iз легким здивуванням i поспiхом
пiдтверджу║. А от цих приладiв вона нiколи не бачила. Вона знайомилася з
хiмi║ю з працi професора Гай║ра.
Шевцi, кравцi та всякi нижчi фахiвцi, зачувши iм'я конкурента, роблять
одвертi, зневажно-жалiсливi гримаси. Вищi фахiвцi - ученi, письменники,
поети - або тонко, загадково посмiхаються, або делiкатно переводять
розмову на сенсацiйне вбивство. А от доктор Рудольф, на диво принцеси, не
робить нi одверто┐ зневажливо┐ гримаси, нi загадково┐ посмiшки. Професор
Гай║р? Дуже дуже знаючий, роботящий, посидющий чоловiк. Тiльки, на жаль,
людина старих метод.
I одвертi, голi, трохи нiби здивованi очi дивляться чисто, ясно й
привiтно, i нема нiякого сумнiву, що, дiйсно, професор Гайер, хоч i