"Володимир Винниченко. Сонячна машина (Укр.)" - читать интересную книгу автора* * * - Дозвольте, принцесо, представити вам нашого вченого, анахорета. Князiвна Елiза трошки здивована: анахорет - рослий, плечистий, широкогрудий, лобатий здоровило. Замiсть традицiйно┐ анахоретсько┐ лисини, наслiдку чеснот самозаглибленостi, - буйне бiляве, з рудим пiдпалом волосся; замiсть аскетично┐ блiдостi - чисто виголене здоровецьке лице, без найменших ознак самозаглибленостi. От тiльки очi та уста... якiсь непевнi. Не очi, а гола перед вами людина, одверто гола й без крихiтки сорому. Аж нiяково дивитись у цi очi, одвертi, прозорi, розчиненi й виставленi наперед лиця, як два вiкна. Уста - половинка скибочки оранжi, накрита тонесенькою ниточкою. Ниточка на обох кiнцях закручу║ться волосинками догори. I над очима - широке чоло, а пiд устами - гостре пiдборiддя з дитячою смiшною вдавленою ямочкою. Та й келiя мало подiбна до пристановищ фахових анахоретiв, де звичайно бруд конкуру║ iз святiстю. Швидше атель║ артиста маляра - височенне, iз свiтлом на всю стiну, повне червоних передвечiрнiх променiв. А замiсть мольбертiв та полотен - шафи та полицi з книжками, столи з приладдями, ретортами, склянками, сло┐ками. В кутку - знайома принцесi топильна електрична пiч Гайдена. Вiд колишньо┐ оранжере┐ лишилося декiлька пальм та багато квiток на всiй вiконнiй стiнi та навiть на столах. Пiд пальмами - фотель, бiля фотеля - столик iз радiотелефоном. Тут же й екран, та ще ново┐ системи. От тобi й келiя! Несподiваний вiзит високо┐ особи бентежить невдалого анахорета; це видно по всьому, i це виклика║ хвостик посмiшки у старого графа. Що доктор взявся б сперечатись, бачивши, як доктор Рудольф цеглясто червонi║, як незграбно вклоня║ться, неначе зазира║ в дiжку, як од хвилювання хоче зачесати пальцями волосся й спиня║ руку на чолi, ще рач почервонiвши до само┐ ямочки на гострому пiдборiддi. Князiвна Елiза, розумi║чься, не помiча║ нi збентеження, пi незграбностi анахорета ┐┐ зеленi, кольору осiннього листя очi з цiкавiстю оiлядають келiю. В устах уявля║ться щось таке, що старий граф колись давно-давно бачив у не┐, десятилiтньо┐ дiвчинки: вони трiшки розiйшлись, розгорнулiкь, показуючи бiлу рiвну смужку хижо рiвних зубiв, ну, зовсiм та сама Ельзюся, що з любов'ю й цiкавiстю розiлядала дитячий аероплан. Фах доктора - хiмiя? Хiмiя - одна з наук, що особливо цiкавить ┐┐. Ал║, на жаль, вона не мала змоги грунтовнiше зазнайомитися з нею. Це, мабуть, прилад Шiмпфера? Доктор Рудольф iз легким здивуванням i поспiхом пiдтверджу║. А от цих приладiв вона нiколи не бачила. Вона знайомилася з хiмi║ю з працi професора Гай║ра. Шевцi, кравцi та всякi нижчi фахiвцi, зачувши iм'я конкурента, роблять одвертi, зневажно-жалiсливi гримаси. Вищi фахiвцi - ученi, письменники, поети - або тонко, загадково посмiхаються, або делiкатно переводять розмову на сенсацiйне вбивство. А от доктор Рудольф, на диво принцеси, не робить нi одверто┐ зневажливо┐ гримаси, нi загадково┐ посмiшки. Професор Гай║р? Дуже дуже знаючий, роботящий, посидющий чоловiк. Тiльки, на жаль, людина старих метод. I одвертi, голi, трохи нiби здивованi очi дивляться чисто, ясно й привiтно, i нема нiякого сумнiву, що, дiйсно, професор Гайер, хоч i |
|
|