"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

для нього це буднi... Як жнива, як косовиця, як молотьба!
А ми - ах! ах!
Ах! Ах! - це для нас, а не для народу.
I стрiха, i "ставок, i млинок, i вишневенький садок" - все це вiдiйшло,
все це - колись, та - трясця його матерi! - не тикайте цим народовi у
вiчi, вiн сам зна║, куди йому цей садок, цю стрiху притулити!
Коли рiзнi NN будуть командувати народними стрiхами, сама стрiха
повстане й скаже: "Одiйди, - не було б стрiхи, не було б тебе! Ти з мене,
iз стрiхи, мене заперечуючи, грошi заробля║ш..."
Народ зна║ партiю... А партiя зна║, коли стрiху замiнити на щось
iнше... Але партiя нiколи iз стрiхи не кепкувала...

27 грудня. А дехто ходить у славi, вскочив у ту славу, як сiрко в
дерть, - вона вже сама з його осипа║ться, а вiн хапа║ ┐┐ й тулить до себе,
прорiхи затуля║... Обсиплеться... Нiчого не зробиш!
Нiчого!
Був у Полтавi. Святкували 150-лiття "Ене┐ди". Як полтавчани люблять
Котляревського, як пишаються з того, що вiн ┐хнiй, полтавський!
Дивна рiч - безсмертя! Не знаю, чим пояснити молодiсть творчостi
Котляревського! Яка яснiсть! Така вже прозорiсть, що аж аха║ш! Було багато
"Ене┐д" - i в руськiй, i в нiмецькiй, i у французькiй лiтературi. I всi
померли! А "Ене┐да" Котляревського живе, квiтне i 150 лiт да║ свiжий
аромат! В чiм рiч?
I як при║мно, коли полтавський "лорд-мер" квiтне.
Розпочина║ мiтинг, i я бачу, як вiн радi║, що йому припало щастя -
одкрити мiтинг 150-лiття "Ене┐ди". Я не знаю, хто вiн, робiтник чи
селянин, - я бачу в його очах радiсть. А вiн же ж, вiн же ж народ! Цього
ви вiд нього не одберете! Нi! Вiн хоче, щоб усi радувались, як раду║ться
вiн! Котляревський - наш, полтавчанин! А я - голова мiста Полтави! Все
було в Полтавi: i Петро I, i Котляревський, i Короленко, - i от вiн, вiн
наслiдник, спадко║мець всi║┐ слави полтавсько┐, всi║┐ iсторi┐ (аж
страшно!) - i вiн бере це все "как должно║", бо вiн - народ! Вiн -
молодий, веселий, "искрящийся", бо вiн - народ! Слава народовi, що так
умi║ оберiгати славу, традицi┐, все!
Яке благородство!
Дивився я, стара вже людина, i думав: та хiба ж можна вмерти? Нiколи!
Я не знаю, чи в нас, у письменникiв, обраних, вибраних, iнженерiв
людських душ, - невже серед нас можуть бути люди, байдужi до таких явищ?
Заприсягаюсь, що вони не письменники! Вони можуть писати книги,
видавати романи, але... це не те!
Треба любити, треба пiдтримувати ┐х, треба знаходити ┐х.
I любити!
Любити, мiж iншим, - це дуже тяжка робота!
Дай боже, щоб нiколи не вгасала в менi любов до них, до народу!
Буде любов - буду я! Не буде любовi - на смiтник!
Одсвяткували "Ене┐ду". I залишилась вона, як i була, молода, весела,
хороша...
I житиме вона ще вiки i вiки...
Судилось бути менi спадко║мцем Котляревського. Остап Вишня... Одного
хочу: щоб, не дай бог, не принизити сво║ю роботою Котляревського. Не можу,