"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ясна рiч, аналiзувати свою роботу! Це хтось iзробить. Скажу тiльки -
працював чесно!
Полтаву зруйновано страшенно!
Одбудують, розумi║ться, та, на жаль, уже тако┐ Полтави не буде.
Новий народ - нова Полтава.
А народ - новий!
I слава новому народовi!
Т. Г. Шевченко! Досить було однi║┐ людини, щоб урятувати цiлий народ,
цiлу нацiю. Що це - бiднiсть?! Нi, це якраз велике багатство нашого
народу, коли одна людина пiдставля║ сво┐ могутнi плечi за цiлий народ!
Який же вiн могутнiй - народ наш! Умирав уже, царi його додавлювали, а вiн
узяв та й дав Шевченка! I ожив народ, i розцвiв народ! Бо - вiн народ!
I став народ поруч свого великого брата, народу руського. Як рiвний!

Коли входиш у лiтературу, чисть черевики!
Не забувай, що там був Пушкiн, був Гоголь, був Шевченко!
Обiтри черевики!

Одного хочеться - не принизити Шевченка, не принизити Пушкiна, не
принизити Котляревського, i Горького, i Коцюбинського, i Грабовського, i
всiх... всiх...

Полтава. "Наталка Полтавка" в Полтавському театрi. За сво║ життя я
багато бачив "Наталок". Я бачив Заньковецьку, Садовського, Саксаганського,
Затиркевичку, Борисоглiбську, Лiницьку, Загорського, Мар'яненка,
Чичорського, Юру, Романицького, Крушельницького, Гiрняка, Бучму... Я,
мабуть, усiх бачив.
А от такого возного, як у Полтавi Золотаренко, я не бачив. Скiльки
благородства, скiльки любовi до возного.
Я ж бачив Саксаганського!
В чiм рiч?
Такий великий (а який же ж вiн великий!), як Саксаганський, вiн (ой, як
це сказати?!), вiн "снисходил" до возного! Може, вiн на це мав право? Його
страшний талант, може, й дозволяв йому робити це! Але це була, по-мо║му,
його помилка!
А от такий собi, - може, великий, може, невеликий, - артист, як
Золотаренко, вiн грав з пошаною до великого твору Котляревського. I
виграв! I перемiг Саксаганського! Перемiг, може, не талантом, а любов'ю!
Не свiдомо, дума║те? Нi, свiдомо! Я дивився в очi возному - Золотаренковi,
i я бачив, вiн розумi║ те, що робить. I я радiв. Я радiв тому, що я вбачав
у Золотаренковi велику душу нашого народу! Скiльки ж ┐х iще ║сть, отаких
Золотаренкiв, у нашого народу! Якi ж ми багатi!
Була Наталка (Онипко), був Петро (Осадченко) Виборний (Моровщик),
Терпелиха (Хмельницька), Микола (Онипко С. I.).
Спасибi ┐м! За вiщо, спита║те? За майстерство? Нi! Поки що нема, на
жаль, Заньковецько┐, Садовського, Саксаганського! Спасибi ┐м, полтавчанам,
за любов до "Наталки", за молодiсть спасибi ┐м! А раз ║ молодiсть, тодi
║сть усе!

Росiйська лiтература.