"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу авторамав змогу знайти ту лiнiйку, я б ┐┐ поцiлував!).
Потiм з Павлушки вийшов Остап Вишня. Письменник. Так як же ж я не буду вдячним за вiник i за горнятко матерi, за лiнiйку - вчителевi I. М. Мовчановi? I я - вдячний. 30 сiчня, 49. Iван Сидорович пжакевич! Вiсiмдесят п'ять лiт! Сьогоднi (вiсiмдесят п'ять лiт йому) - свiжий, ясний, творчий! Що, дорогi тт. художники?! Богомаз?! Iконописець?! Не наш?! Хлопчики ви мо┐! Якби у вас було стiльки майстерства, сили, умiння, як у пжакевича, - як би ми з вами продвинули вперед наше мистецтво! пжакевич... От уже в кому втiлилося горькiвське: "Талант - робота!" Яку гору труда перевернув I. С. пжакевич! Мiлiарди труда! I став, зробився нацiональним художником! Може, навiть несвiдомо. Чую галас: "Нацiоналiзм!" Це - на мою адресу! Ех, дiтки мо┐! Навiть формально це до мене не чiпля║ться! Отi дурнi, що кричать "нацiоналiст!", не розумiють i нiколи не зрозумiють, що я зумiв об'║днати любов до мого народу з любов'ю до всiх народiв свiту! Я, мiж iншим, боявся цього. Я думав, що сива шапка зневажливо дивитиметься до тюбетейки! I який же я був радий, коли вiдчув, що тюбетейка така ж менi рiдна, як сива шапка. А я - я говорю чесно! - на це не сподiвався! Говорю одверто. 15 лютого, 49. Виявилося, що для того, щоб письменник виявив сво┐ глибокi, оригiнальнi й дотепнi думки на паперi, треба: а) по-перше - папiр, б) по-друге - думки. Як нам переказували, - папiр у нас ║сть. I багато. Сподiваються, що ось-ось у письменникiв, котрi хотять бути талановитими i справжнiми письменниками, будуть i думки... Як же ж тодi збагатиться наша лiтература! Це вже потiм: переказують, що думки для письменникiв експортуються з Донбасу, Кузбасу, Сибiру, Ленiнграда i т. iн. Ох i запишемо ж!!! 7 березня, 49. Леся Укра┐нка i багато iнших - поети не тiльки свого народу, а вони поети всiх народiв, всього людства, бо вони, крiм сво║┐ генiальностi, ще й кришталево чеснi. Зло - найбiльше - космополiтизму в тому, що вони молодим не давали ходу. Вони, захопивши всi провiднi посади в лiтературi, позбивали на протязi кiлькох десяткiв рокiв усi молодi паростки лiтературнi! Ось у чiм найбiльше зло! Те, що вони нас "ущемляли", - то ще не так страшно! Ну, не видали, зарiзали одну-двi книжки Остапа Вишнi - ну що ж? Остап Вишня - ║ Остапом Вишнею... |
|
|