"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора

цi всi коли-небудь де-небудь скажуть: "Остап Вишня - старий!" - I,
збираючись на полювання, додадуть: "Не турбуйте його!" - я того ж часу -
вiзьму й помру!

21 квiтня, 49. Про фiзкультуру. Ми в дитинствi не фiзкультурили: ну, "у
м'яча", ну, "наввипередки"... Да, у "городки" (кеглi в нас звалися), та ще
у "покотьола", та ще "на ковзанах"... Ну, верхня "наввипередки", на
"ковзанках" (ковзани - коньки, а "ковзанки" - iнше), "нагинати дерева" -
вилiзеш на вершину й нагина║ш...
Ну, що ж iще? Наше, хлоп'яче? Може, я щось i забув (i напевно!), але
народ сам, самотужки не мiг не розвивати сво║┐ сили, спритностi...
Тепер...
Тепер - спорт всенародне явище, органiзоване, обгрунтоване.
Це - ясно: народна влада, Радянська влада...
Але нам, старим, що робити?
А ви зна║те, я, що нiколи не фiзкультурив, я цiлком серйозно тепер
жалкую...
I коли повз мене бiжать (крос), коли я дивлюсь на футбол, на
легкоатлетiв, - я захоплююсь!
Я б i сам побiг!
I я б зробив це ще... краще!

4 травня, 49. Я вважаю за укра┐нця не того, хто вмi║ добре спiвати
"Реве та стогне" та садити гопака, i не того, в кого прiзвище на "ко", - а
того, хто бажа║ добра укра┐нському народовi, хто сприя║ його матерiальному
й духовному розвитковi.
Хай його прiзвище на "ов" чи на "ий", хай вiн спiва║ "Во саду ли, в
огороде", чи "Будьте здорови, жявiце багато", або танцю║ камаринського чи
лявониху, - я з ними i танцюватиму, й спiватиму з особливим захватом. Бо
ото й ║ справжнi укра┐нцi.

6 травня, 49. Говорять про мо║ 60-лiття.
Про його святкування i т. iн.
Я говорю: "Не треба!", "Навiщо?!"
I бачу, що кожний, кому я це говорю, дума║:
"Так, так! "Скромнича║"... Молода пiч колупа║..." А менi так не
хочеться, от ┐й-богу, не хочеться нiякого з приводу мого 60-лiття "буму".
Не в мо┐м це характерi! Не вiрите? А я прошу вас: повiрте!
Коли iнодi Вишня "окрисювався", вимагав до себе уваги i т. iн., - то це
було тiльки тодi, коли Вишня був представником радянсько┐ лiтератури. Для
лiтератури i в iм'я лiтератури. А шiстдесят лiт - це мо║, особисте. Не
треба!

15 травня, 49. Який би я був щасливий, якби сво┐ми творами змiг
викликати усмiшку, хорошу, теплу усмiшку, у радянського народу!
Ви уявля║те собi: народ радiсно усмiхнувся!
Але як це трудно!
Для лiтератури, по-мо║му, треба перш за все - чеснiсть.
Потiм уже генiй, талант, здiбнiсть i iншi атрибути лiтератури.
Тодi буде лiтература!