"Остап Вишня. "Думи мо, думи мо..." (Укр.)" - читать интересную книгу автора12 грудня, 49. Сьогоднi дiстав листа з Москви. Якась там затримка з виданням мо║┐ збiрки в "Крокодилi". Невже нiхто не розумi║, що мене аж нiяк ця справа не турбу║? Видадуть - видадуть! Не видадуть - не видадуть! Спасибi вам усiм, мо┐ дорогi рецензенти, за вашу думку про мою роботу! Пишiть, що хочете; говорiть, як зна║те! Мою роботу рецензував народ! Говорю це не хвастаючись, говорю це як факт, - схиливши свою сиву голову перед народом Чи зрозумi║те ви, рецензенти мо┐, що, взявшись за лiтературну роботу, я нiколи не думав про гонорар, про свою славу i про всяке таке. Я почав робити те, що, на мою думку, могло дати користь народовi. Народ - оцiнив. Спасибi йому. Значить, жив я не паразитом. Помилявся? Так! Помилявся, i дуже помилявся. Але з чистою совiстю можу сказати, що нiколи не хотiв пошкодити народовi. I все! Зрозумiйте (мабуть, не зрозумi║те!), що, коли на виступах мене вiтають слухачi, народ, я приходжу додому i падаю, знесилений, терзаючись (так, терзаючись!). За що?! За що люблять? Я ж нiчого, достойного великого радянського народу, не зробив! Всi оплески, всi виклики я розумiю як вимогу: "Зроби!" А де сили? сили, хист, талант, щоб задовольнити потребу нашого замiчательного народу на культуру, на художн║ слово? А який же народ наш добрий, який увiчливий, який делiкатний! Скiльки ж у нього добра до всiх тих, хто хоч трiшечки да║ йому незвичайного, небуденного, до роздуму придатного... I коли менi доля дала змогу хоч трiшечки, хоч отакунiчки дати народовi посмiхнутися, - киньте всi гонорари, добра, багатства, - все киньте! Найвищого гонорару, як веселий блиск в очах народу, - нема. 18 грудня, 49. Ну, чому я мушу чукикати лiтературу? Чому я мушу болiти, страждати за того, хто прийшов у лiтературу? Офiцiально? Нi! А серцем, душею, болем мо┐м? Чому? Чому такий бiль у мене не тiльки за "провалля" в лiтературi, а за особу талановиту, за ┐┐ поведiнку навiть в особистому життi?.. Для лiтератури мало кришталево┐ чистоти, лiтература - це перл у кришталях i чистота в найчистiшому. Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили перли нашо┐ лiтератури. Я ┐х бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидiв, пив, ┐в, розмовляв, смiявся, жартував... А потiм читав. 19 грудня, 49. А ви коли-небудь бачили прикажчика в лiтературi? Такий собi: |
|
|