"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Чудесна пташка. Мiнiатюрна курочка. Сiренька, з чорненькими на пiр'ячку
крапочками. Вилупить сво┐ жовтенькi пухнатi перепеленятка, отакусiнькi,
водить ┐х за собою й квокче. Ах, ти ж моя матiнко-квочечко!
Та де ж тобi квоктати, коли ти ж сама ще курчатко? А квокче!
По-справжньому квокче, i на ворога кида║ться, як вiн ┐┐ дiтонькам
загрожу║. Нiчого не поробиш: мама! Мати! Ота мати, що про не┐ дiтки нашi
спiвають:
Десь була, десь була перепiлочка,
Десь була, десь була невеличенька.
Ось вона впала,
До землi припала...
Любить наш народ перепiлку: i в дитинствi любить,, i в зрiлах лiтах ┐┐
вiн любить.
От, примiром, iде полем заклопотаний голова артiлi. Голова в голови
розколю║ться од думок рiзних:
- А чи закiнчили сьогоднi шаровку?
- А чи пропололи озиму пшеницю?
- А чи...
- А чи...
Раптом iз яровой пшеницi стаккато:
- Пать-падьом!
- Пать-падьом!
- Пать-падьом!
Зморшки на лобi в голови розгладжуються, очi яснiшають, все обличчя
лагiднiша║, розгортаються на його вустах пелюстки усмiшки, вiн зупиня║ться
I почина║ рахувати:
- Раз! Два! Три! Чотири! Ах, б'║! Ах, сукин кот, i б'║ ж!
От i вiдпочила в голови голова!
Любить наш народ перепела i тодi, коли вiн у сiтчанiй клiтцi пiд
стрiхою у дворi б'║!
Любить наш народ перепела i тодi, коли його повна ринка i коли вiн,
присмачений сметаною, сто┐ть на столiв а хазяйка у вишиванiй сорочцi
паляницю кра║.
Чудесна пташка!
"Вечiр.
Нiч..."
Хай дару║ менi Павло Григорович Тичина на цей невеличкий плагiат, - я
це роблю навмисне, щоб нагадати йому, що вiн укупi з усiм радянським
народом теж любить перепiлку.
От коли вже лiтнiй вечiр наста║ - я в цей час до матерi:
- Мамо, я з дiдом Махте║м перепели пiду ловити!
- Ще не набiгався?
- Пустiть, мамо! пй-бо, пустiть!
- I коли воно набiга║ться? Цiлiсiнький божий день, ну, як та дзига!
- Можна, мамо? Я слухатимусь, ┐й-бо, слухатимусь! Мати мовчить, i не
сопуть, i не лаються! То вже я знаю, що можна!
Зразу в хату, окра║ць хлiба за пазуху - i до ворiт. А мати:
- Ти хоч чумарчинку накинь!
- Ат! - кида║те ви, i вистрибом, вистрибом, не шляхом, а по зеленому
споришi мчите до дiда Махтея, що живуть у Василлi, на забаштах, i що ┐хнiй