"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора Чудесна пташка. Мiнiатюрна курочка. Сiренька, з чорненькими на пiр'ячку
крапочками. Вилупить сво┐ жовтенькi пухнатi перепеленятка, отакусiнькi, водить ┐х за собою й квокче. Ах, ти ж моя матiнко-квочечко! Та де ж тобi квоктати, коли ти ж сама ще курчатко? А квокче! По-справжньому квокче, i на ворога кида║ться, як вiн ┐┐ дiтонькам загрожу║. Нiчого не поробиш: мама! Мати! Ота мати, що про не┐ дiтки нашi спiвають: Десь була, десь була перепiлочка, Десь була, десь була невеличенька. Ось вона впала, До землi припала... Любить наш народ перепiлку: i в дитинствi любить,, i в зрiлах лiтах ┐┐ вiн любить. От, примiром, iде полем заклопотаний голова артiлi. Голова в голови розколю║ться од думок рiзних: - А чи закiнчили сьогоднi шаровку? - А чи пропололи озиму пшеницю? - А чи... - А чи... Раптом iз яровой пшеницi стаккато: - Пать-падьом! - Пать-падьом! - Пать-падьом! Зморшки на лобi в голови розгладжуються, очi яснiшають, все обличчя лагiднiша║, розгортаються на його вустах пелюстки усмiшки, вiн зупиня║ться - Раз! Два! Три! Чотири! Ах, б'║! Ах, сукин кот, i б'║ ж! От i вiдпочила в голови голова! Любить наш народ перепела i тодi, коли вiн у сiтчанiй клiтцi пiд стрiхою у дворi б'║! Любить наш народ перепела i тодi, коли його повна ринка i коли вiн, присмачений сметаною, сто┐ть на столiв а хазяйка у вишиванiй сорочцi паляницю кра║. Чудесна пташка! "Вечiр. Нiч..." Хай дару║ менi Павло Григорович Тичина на цей невеличкий плагiат, - я це роблю навмисне, щоб нагадати йому, що вiн укупi з усiм радянським народом теж любить перепiлку. От коли вже лiтнiй вечiр наста║ - я в цей час до матерi: - Мамо, я з дiдом Махте║м перепели пiду ловити! - Ще не набiгався? - Пустiть, мамо! пй-бо, пустiть! - I коли воно набiга║ться? Цiлiсiнький божий день, ну, як та дзига! - Можна, мамо? Я слухатимусь, ┐й-бо, слухатимусь! Мати мовчить, i не сопуть, i не лаються! То вже я знаю, що можна! Зразу в хату, окра║ць хлiба за пазуху - i до ворiт. А мати: - Ти хоч чумарчинку накинь! - Ат! - кида║те ви, i вистрибом, вистрибом, не шляхом, а по зеленому споришi мчите до дiда Махтея, що живуть у Василлi, на забаштах, i що ┐хнiй |
|
|