"Марко Вовчок. Оповiдання (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Оддав той москаль бумагу якусь панi┐. Вона ж, як прочитала,
розгнiвалась, стривожилась. Написала щось i дала тому москалевi. Вiн
понiс. Незабаром прийшов якийсь пан-черевань, i стали вони удвох iз панi║ю
радитись. Панi так i сипле словами, i хусточкою очi обiтре, i руками
сплесне. Дала йому грошi. А вiн усе слухав, брови пiднiмаючи та по
крiслечку нiгтями стукаючи. Грошi взяв i, сховавши в кишеню: "Не бiйтесь,
- каже, - нiчого не бiйтесь!" Панi йому дяку║, до ворiт проводить i там
дяку║. Приходжу я та й розказую Горпинi.
- Що се таке?
А вона тiльки зуби зцiпила та простогнала нiби: "Знала я, знала!"
Я нiчого не розумiю. А тут приходять якiсь судовi┐ два панки.
Велiли Горпинi стати перед себе, а самi сiли.
Один табаки понюхав, другий хусточкою обтерся, та й питають.
- Ти, молодице, вiльностi шука║ш?
А вона:
- Я.
- Попадешся у бiду, дурна! Лучче служи сво┐й панi┐ та роби.
Вона мовчить.
- Чу║ш? Розумi║ш?.. Гляди ж, шануйся! Не зводь напастi на себе! Почу║мо
iще - негарно буде!
Та й пiшли.
Хочу я ┐й слово сказати... та гляну на не┐ - не вимовлю. Сiла вона та
голову на руку схилила. Не плаче, не тужить - як замерла!
I Настя тут сто┐ть; задумалась i на лицi мiниться.

V

Господи, як вже сварилась панi на Горпину! I на очi ┐┐ не пускала
тижнiв iзо два. А Настя менi якось i каже:
- Так от чого матуся така думна ходила!.. Ось чим журилась! Отож вона
менi, маленькiй, було, розказу║ про наших батькiв вiльних, та й сама волi
забажала! Веселiша вона тодi була, - каже, а сама задумалася, зажурилася,
- не така, як тепер... Розказу║, було, менi прядучи казки, як нашi батьки
вiльними козаками по Днiпру жили, i пiсень гарних про ту старовину
спiвала.
А я ┐й говорю:
- То чого ж се ти й собi, Настусю, усе дума║ш?
- Та все менi, - каже, - давня воля сниться, чогось менi невпокiйно:
усе чогось дожидаю, сама не знаю чого... I думки мо┐ мiшаються, i сон мене
не бере; а засну - все сниться, що на волi!..

VI

А Настя вже шiстнадцятий рочок почина║. Панi гаптувати ┐┐ учить, шити:
розумна, жвава вона, швидко й навчилась - на свою голову: панi зрадiла та
чужу роботу почала брати. Було, кому треба, вона погодиться: "Маю тут
сусiдку-молодицю; вона гарно ши║", та й дасть Настi пошити. I добрi грошi
вона брала, й багато роботи ┐й давали. Настя сиди та ший. А воно таке
молоде, юна ще така, а в не┐ ще серце од кожного слова кипить, в не┐ ще
думки рояться веселi дiвочi, ще б молоденькiй порозкошувати, по зелених