"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

казати Лена, Лєнка чи Лєночка, як казали всi, Дарцi не повертався язик:
Лена - це Лєнка-пєнка, й нiчого бiльше, а цi заломи й кути, цi лiнiї, що
тягнуться надсадно, от-от увiрвуться, - це щось зовсiм, зовсiм iншого...),
таку саму шию Дарка запам'ятала в розстебнутому на два верхнi гудзики
(комiрець штивний i також гострокутнiй, двокрилком розкинутий урозхрист по
плечах: мода сiмдесятих) вирiжку шкiльної форми, - ах, Ленця,
Леник-Оленятко, в кабiнетi хiмiї її мiсце було коло вiкна, i свiтло так само
падало їй на обличчя й шию, аж до темної западинки пiд другим гудзиком, що
глибшала, коли вона нахиляла голову, пiдставляючи сонцевi персиковий пушок
на лiвiй щоцi, - i щойно тут Дарцi клацнуло, що це не може бути вона, що
тiй, правдивiй Ленцi-оленятi мало б бути, як i їй же самiй, порядно за
тридцять, - i все-таки якимось дивом це була вона, повернена наново в своїй
навiть-не-двадцятилiтнiй, вiчно-пiдлiтковiй довершеностi: врода кожної жiнки
має (як кожна статура - iдеальний розмiр, щодо якого кiлограмом бiльше чи
менше - все на гiрше), свiй вiд роду запрограмований iдеальний вiк - той, у
якому розкривається найповнiше i який може промчати водномить, як у
пустельних квiтiв-ефемерид, а може в щасливiй незмiнностi тривати роками,
залежно вiд догляду й поливання (так оптимiстично мiркує собi Дарка, чиї
видатки на поливання, тобто на креми й лосьйони, вiднедавна почали
перевищувати видатки на одяг), - Ленцi згори однозначно придiлено було
пiдлiтковий сайз, i хто знає, на що потiм перетворило її життя? Ленця,
оленятко. Отроковиця - ось точне слово.
Ленця- не-Ленця з сонячної сторони тролейбуса врештi вiдчуває, що на
неї дивляться, й повертає голову (метеликовий стрiп повiками, погляд
гострий, як виставлений уперед лiкоть: дивись, казала Ленця, швидко-швидко
закочуючи рукав, дивись, якi гострi, хочеш помацати?... I ось тут теж... -
вiдслоняючи комiра, ще дужче, схарапудженiше витягаючи шию, щоб
продемонструвати свої кубiстично насторченi ключицi: затамований вiддих,
погляд завмерлий, чужий i трошки зляканий - чи то власною довiрливою
вiдвагою, чи твоїми непередбачуваними дiями: любиш, не любиш, плюнеш,
поцiлуєш?...). Звичайно ж, це не вона, i ця не таке вже й дiвчисько, як
видавалося в профiль, - Дарка вiдводить очi, чемно туплячись за вiкно, де
якраз вигулькує з-помiж поплямленої сонцем зеленi Марийського парку кам'яний
бовванчик Ватутiн, тупо-округлий, лисий i самовдоволений, - скульптурний
епiграф до цiлої хрущовської доби: ровесничок, подумки форкає Дарка, i цiєї
самої митi нагло розумiє, що на шкiльний збiр випускникiв (цупка
листiвка-розгортка з золотим тисненням "Запрошення", вийнята позавчора з
поштової скриньки i непевно вiдкладена набiк - буде ще час подумати...) вона
таки, хай йому грець, пiде, хоч її й наперед пiдмлоює вiд нудьги: що може
бути цiкавого в цьому жалюгiдному актi самоствердження, кожного зокрема,
перед лицем власного отроцтва, що цiкавого в сивiючих i лисiючих дядьках,
радих на часинку обернутись на хлопчакiв, i штучно вистроєних цьотках, якi
крадьки ревниво пасуть зором твої зморшки в надiї, що в них їх куди
менше?... Але вона пiде - що б не сталося з Ленцею-оленятком, вона мусить це
знати.
Одного разу Дарцi потрапила на очi стаття якогось американського
гендерного мудрагеля, де ледве не за аксiому стверджувалося, буцiмто
хлопчики бiльше "соmpletitive *", а дiвчатка, навпаки, бiльше "соореrative
**". Тiльки хлопчик мiг з легким серцем зблягузкати таку дурницю. В чистому
виглядi боротьба за владу - не за дивiденди у виглядi оцiнок (еквiвалент