"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

пiзнiшого фiнансового успiху), не за увагу протилежної статi (та ще себе
такою не усвiдомила) i навiть не за зiрванi оплески на шкiльнiй ялинцi (що
насамперед тiшать марнославство батькiв i тiльки в другу чергу нарощують
м'язи твоєму власному), - а саме за владу як таку, в її
майже-без-домiшковiй, мов той сухий спирт, i тим особливо наркотизуючiй
формi: за виключне й неподiльне право вести за собою цiлий клас - хоч з
уроку на спортмайданчик, хоч пiсля урокiв - на котячий концерт пiд вiкно
неприємної тобi "жиропи" з першої парти, що на перервах знай жує принесенi з
дому бутерброди в проолiєному паперi, а потiм лишає на пiдручниках гидкi
маснi плями, - байдуже, куди, байдуже, на добре чи на зле, бо рiзницi мiж
добром i злом не iснує, як взагалi не iснує її при всякiй абсолютнiй
владi, - ця боротьба, окрiм як у первiсних племен, найчастiше подибується
таки серед дiвчаток - вiд восьми до дванадцяти рокiв. Потiм, хвалити Бога, в
них з'являються iншi, цивiльнiшi клопоти.
______________
* Схильнi до змагання (англ.)
** Схильнi до спiвпрацi (англ.).

На той час, коли в їхньому четвертому "Б" з'явилась Ленця, Дарка вже
мала за собою бiографiю, цiлком гiдну майбутнього кримiнального або
полiтичного лiдера (межа мiж цими двома, як вiдомо, вельми плитка й
визначається не вдачею, а обставинами): аж двi дiвчинки з її класу мусили
змiнити школу, одна навiть посеред навчального року - чорнява Римочка
Браверман з величезними просинцево-бiлими бантами в лиснючих косах, яку
батькiв шофер пiдвозив до школи службовою, так само лиснючою чорною
"Волгою", а пiсля урокiв нею ж вiдвозив на музику: в Римочки був гладкий
самовпевнений задок i презирливий рот з плавким переходом у воло, вiд неї
пахло домашньою ванiльною здобою, канiкулами в Гаграх, конфiскованим у
третьому поколiннi антикварiатом i п'ятикiмнатною квартирою в будинку,
спорудженому вiйськовополоненими, - життєвий старт, що аж нiяк не сприяє
розвиненому iнстинкту самозбереження, так що саме вiд Дарки, яку необачно
спробувала була потрактувати з усiєю, засвоєною з дому, питомою зневагою до
чужих, у п'ятикiмнатну квартиру з конфiскованим у третьому поколiннi
антикварiатом не вхожих, довелося Римочцi отримати перший урок на виживання
в суспiльствi, де нi дiдусь-прокурор, нi тато-директор уже не годнi були
забезпечити їй того єдиного, що вартувало: доброякiсної п ятої графи, -
пiсля того, як нацькований Даркою гурт однокласникiв, включно, до речi, з
рудим Мiшею Хазiним i Маринкою Вайсберг, прогнав її вiд школи до самого,
поставленого вiйськовополоненими пiд'їзду, в одну душу скандуючи "Жид-жид,
по вєрьовочкє бєжит!", i Римочка справдi бiгла, отим самим вiчним жидом усiх
Треблiнок, пiдкидаючи водномить жалюгiдно позбавленим самовпевненосте, наче
спущений м'яч, задком, а назавтра на уроцi цiлий клас тихенько дзумчав собi
пiд носа, так що вiдверненiй до дошки вчительцi чутно було лиш монотонний
низький гул, нiби класну кiмнату раптом виповнили джмелi: "Жи-дов-ка,
жи-дов-ка, жи-дов-ка..." - "ж-ж" виходило особливо жирним, густим,
вiдворотним, "Та випустiть же нарештi цю осу, де вона?!" - дратувалася
вчителька, i оса вщухала, а тодi Римочка нагло скочила на ноги з iстеричним
вереском: "Апять! Вот, анi апять!" - i ридаючи вибiгла за дверi: пiсля
цього, хоч би чим там погрожував школi Браверман-старший, хоч би скiлькох
батькiв викликалося на "розборку", зоставатися в класi й далi високо нести в