"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

свiдомости. Запам'ятовується ж, як вiдомо всiм професiйним манiпуляторам
цiєю тонкою сферою, аж нiяк не пережите (всяка, навiть найсильнiша емоцiя, з
часом розмивається в пам'ятi!) - не пережите, а сказане, i чим гучнiше й
настирливiше, тим лiпше запам'ятовується... От би цiкаво було провести
монiторинг наших мас-медiй - що впродовж минулого року найчастiше говорилося
в них українському народовi про Майдан?...
Те, що, в остаточному пiдсумку, вдалося про нього сказати менi - не
iсториковi, ба навiть не безпосередньому учасниковi (повнiстю я "вiдстояла"
на ньому тiльки один день - перший, коли приїжджих iще не було, тож звезенi
на Майдан з усiєї України людськi сюжети отримувала переважно з других
рук), - не найлiпшому, одне слово, свiдковi, всього тiльки "включеному
спостерiгачевi", - те представлено двома текстами, що складають останнiй
роздiл цiєї книжки. Перший - це уривки з мого робочого щоденника (такий
щоденник - для фiксацiї думок i вражень - провадить, либонь, кожен
письменник, тiльки за життя подiбнi речi публiкуються вкрай рiдко, хiба вже
коли йдеться от власне про якiсь суспiльне значущi подiї). Перечитавши
торiшнi записи, я виявила, що змiну "температурної кривої", емоцiйної
атмосфери Києва впродовж 2004 року вони, несподiвано для мене, вiдбили
досить вимовно. Виходить, що це теж певним чином iсторичний документ, i я не
маю права тримати його в шухлядi (жодних змiн чесно вносити не стала - крiм
купюр та замiни iмен iнiцiалами). I, нарештi, оповiдання "Альбом для
Густава", - написане, знов-таки (гай-гай...), для зарубiжного видавця: для
нiмецької антологiї, присвяченої Сарматiї, iсторичнiй територiї вiд Балтики
до чорноморських степiв, куди колись належала й Україна.
Куди вона належить тепер? Чи знає про те сама?...
Цiлу осiнь 2004-го менi невiдчепно крутився в пам'ятi, як на старiй
"заскоченiй" платiвцi, грозовий - аж приском по шкiрi - мотив старого
негритянського спiрiчуелсу, "Let my people go". Ще Мойсеева просьба,
бiблiйна, хтозна-скiльки раз iзвiдтодi повторювана всiма мовами свiту:
виведи мiй народ . Iнодi, у тi хвилини, коли спадала гарячка збуджених
розмов, телефонних дзвiнкiв, бурхливої полiтичної активности (пiдписнi
листи, поїздки, виступи, зустрiчi, поодинокi мас-медiальнi прориви, "надо
что-то делать, ребята..."), - я, "для очистки духа", ставила собi цю пiсню
на магнiтофон - i щоразу очi менi виповнялися сльозами. Була б на те
технiчна змога, я б додала сюди СВ, - щоб читач, перш нiж розгортати цю
книжку, i собi ввiмкнув той запис i вслухався в низький, проймаючий душу
голос невольничої молитви... Ось так, саме так це й було...
...А коли вони вийшли з єгипетського рабства на свою обiтовану землю
(де їм прийшлось попервах таки дуже непереливки!), то їхнi левiти написали в
Книгу про те, як трудно їм виходилось.
А якби не написали?...
Що б вони пам'ятали тодi, по упливi кiлькох поколiнь?...
Мохакар, Iспанiя, 24 жовтня 2005 р.

UKRAINE'S SCREAM - КРИК УКРАЇНИ


ЛИСТ IЗ КИЄВА ПIСЛЯ "НОЧI ДОВГИХ НОЖIВ"
Київ, 24 жовтня 2004 року