"Павло Загребельный. Дума про невмирущого (укр.)" - читать интересную книгу автора

З фронту його привезли в Саратов лiтаком. Якби не лiтак, то з очима, як
сказав Андрi║вi професор, йому довелося б попрощатися назавжди. Особливо з
лiвим оком, в рогiвцi якого сидiв крихiтний металевий соколочок. Праве око
особливих пошкоджень не мало, його тiльки засипало землею.
Професор сам вийняв з ока осколок за допомогою електромагнiта, i сам,
мов рiдний батько, стежив, як Андрi║вi накладали пов'язку на очi i як потiм
його влаштовували в лiжковi.
Андрiй запам'ятав руки професора - вони були великi, м'якi i вносили
якесь дивне заспоко║ння в змучену душу.
Через день його повели на перев'язку.
- Дивись, не потрапляй там до рук практиканток, - попередив Андрiя
хтось з товаришiв по палатi.
Але вiн був слiпий, i лiкарi могли робити з ним, що хотiли. Щойно
увiйшовши до перев'язочно┐, Андрiй почув, що там не лише професор i його
помiчники, а й ще якiсь люди, зда║ться, жiнки або ж дiвчата, якi про щось
перешiптувалися мiж собою i тихенько хихикали. Коваленко подумав, що це
смiються з нього, i помацав свiй халат - чи застебнутий як слiд.
- Ну, як ми себе почува║мо? - запитав професор Андрiя.
Лiве око болить, рiже. А праве заспоко┐лося.
- Зараз ми на них подивимося, на вашi очi, - сказав професор. --
Карцева, знiмiть пов'язку.
Чи┐сь тонкi холоднi пальцi забiгали довкола Андрi║во┐ голови,
розмотуючи бинт, обережно доторкуючись до Коваленкових скронь. Андрiй чув
стримуване, схвильоване дихання дiвчини, чув, як замовкли всi ┐┐ подруги,
спостерiгаючи, що буде робити ┐хня товаришка.
Пов'язка м'якими хвилями сповзла з Андрi║во┐ голови й лягла на стiл.
- Не розплющуйте очей, хай призвичаюються. Карцева, що ви будете робити
далi? - запитав професор.
- Я не знаю дiагнозу, - пролунав бiля Андрiя красивий молодий голос.
- Подивiться iсторiю хвороби.
- Поранення, - пiдказав Андрiй.
- Поранення, - це причина вашо┐ хвороби, молодий чоловiче, - пояснив
професор, - Ми ж, лiкарi, ма║мо справу з наслiдками цi║┐ причини. Наслiдки i
║ хворобою. Отже, Карцева, ми вас слуха║мо.
- Праве око забруднене, можливо, травмоване, але без помiтних
пошкоджень, - знову пролунав бiля Андрiя той самий дiвчачий голос. - В
рогiвцi лiвого ока ма║мо металевий осколок.
- Мали осколок. Тепер його там нема║, - перебив професор.
- Так, осколка нема║, - квапливо згодилась дiвчина. - Отже, тепер
треба забезпечити заживання ранки.
- Що ви будете робити зараз? - допитувався професор.
- Треба промити очi.
- Промивайте.
Знову тi самi холоднi тонкi пальцi забiгали бiля Андрi║вих очей,
обережно пiдiймаючи повiки, прикладаючи м'якi вологi тампони. Роздивитися
дiвчину Коваленко не мiг, бачив лише ┐┐ руки, бiлi й нiжнi, та й то якусь
мить, бо довго дивитися вiн ще не мiг: заважав бiль.
- Тепер треба трохи припекти ранку ляпiсом, - сказала студентка,
витерши Андрi║ве обличчя.
- - А тодi? - поцiкавився професор.