"Павло Загребельный. Дума про невмирущого (укр.)" - читать интересную книгу автора З фронту його привезли в Саратов лiтаком. Якби не лiтак, то з очима, як
сказав Андрi║вi професор, йому довелося б попрощатися назавжди. Особливо з лiвим оком, в рогiвцi якого сидiв крихiтний металевий соколочок. Праве око особливих пошкоджень не мало, його тiльки засипало землею. Професор сам вийняв з ока осколок за допомогою електромагнiта, i сам, мов рiдний батько, стежив, як Андрi║вi накладали пов'язку на очi i як потiм його влаштовували в лiжковi. Андрiй запам'ятав руки професора - вони були великi, м'якi i вносили якесь дивне заспоко║ння в змучену душу. Через день його повели на перев'язку. - Дивись, не потрапляй там до рук практиканток, - попередив Андрiя хтось з товаришiв по палатi. Але вiн був слiпий, i лiкарi могли робити з ним, що хотiли. Щойно увiйшовши до перев'язочно┐, Андрiй почув, що там не лише професор i його помiчники, а й ще якiсь люди, зда║ться, жiнки або ж дiвчата, якi про щось перешiптувалися мiж собою i тихенько хихикали. Коваленко подумав, що це смiються з нього, i помацав свiй халат - чи застебнутий як слiд. - Ну, як ми себе почува║мо? - запитав професор Андрiя. Лiве око болить, рiже. А праве заспоко┐лося. - Зараз ми на них подивимося, на вашi очi, - сказав професор. -- Карцева, знiмiть пов'язку. Чи┐сь тонкi холоднi пальцi забiгали довкола Андрi║во┐ голови, розмотуючи бинт, обережно доторкуючись до Коваленкових скронь. Андрiй чув стримуване, схвильоване дихання дiвчини, чув, як замовкли всi ┐┐ подруги, спостерiгаючи, що буде робити ┐хня товаришка. - Не розплющуйте очей, хай призвичаюються. Карцева, що ви будете робити далi? - запитав професор. - Я не знаю дiагнозу, - пролунав бiля Андрiя красивий молодий голос. - Подивiться iсторiю хвороби. - Поранення, - пiдказав Андрiй. - Поранення, - це причина вашо┐ хвороби, молодий чоловiче, - пояснив професор, - Ми ж, лiкарi, ма║мо справу з наслiдками цi║┐ причини. Наслiдки i ║ хворобою. Отже, Карцева, ми вас слуха║мо. - Праве око забруднене, можливо, травмоване, але без помiтних пошкоджень, - знову пролунав бiля Андрiя той самий дiвчачий голос. - В рогiвцi лiвого ока ма║мо металевий осколок. - Мали осколок. Тепер його там нема║, - перебив професор. - Так, осколка нема║, - квапливо згодилась дiвчина. - Отже, тепер треба забезпечити заживання ранки. - Що ви будете робити зараз? - допитувався професор. - Треба промити очi. - Промивайте. Знову тi самi холоднi тонкi пальцi забiгали бiля Андрi║вих очей, обережно пiдiймаючи повiки, прикладаючи м'якi вологi тампони. Роздивитися дiвчину Коваленко не мiг, бачив лише ┐┐ руки, бiлi й нiжнi, та й то якусь мить, бо довго дивитися вiн ще не мiг: заважав бiль. - Тепер треба трохи припекти ранку ляпiсом, - сказала студентка, витерши Андрi║ве обличчя. - - А тодi? - поцiкавився професор. |
|
|