"Павло Загребельный. Дума про невмирущого (укр.)" - читать интересную книгу автора

- А-а, знав я колись Коваленка, тiльки Василя. Бiля Днiпра разом росли.
- Я бiля Днiпра вирiс.
- Та воно так. Коваленкiв на Днiпрi багато.
- Багато.
- А тепер ┐деш?
- пду.
- пхати добре дiло.
Юнак постояв, сподiваючись, що капiтан ще щось скаже, але той i так уже
вичерпав весь свiй запас балакучостi й замовк. Коваленко бачив багато
днiпровських капiтанiв, i знав, що вони люди неговiркi. Цей теж був такий,
хоч попервах можна було подумати iнакше.
Юнак теж, мабуть, не належав до балакунiв. Стенувши плечима, вiн почав
спускатися по трапу вниз. Йти в трюм, в духоту й тiсняву, не хотiлося, i вiн
завернув до першого класу. Дорогу йому перепинила невисока дiвчина в бiлому
фартушку.
- Куди?
- А туди, - махнув у бiк салону юнак.
- Як же вас звати зволите? - знущаючись, вела далi дiвчина.
- Андрiй, - цiлком серйозно вiдповiв юнак. - Андрiй Коваленко.
- У нас такими Анурiями всенький трюм набитий, - закопилила вона губу.
-- Квиток у тебе ║?
- к квиток i навiть бiльше, нiж квиток. Лiтер ║. Чула таке слово?
- Подума║ш, лiтер... Та в мене он у третiй каютi генерал ┐де, а вiн
менi лiтер!..
- Ну, коли генерал, то тодi я не пiду туди, - вiдступив Андрiй. - Я ще
живого генерала зроду не бачив. Боюсь.
- Пхi, - сказала дiвчина. - А я - так нiскiлечки.
- Та менi й ┐хати недовго, до Кременчука, - немов виправдовуючись,
промовив Коваленко. - Я й на палубi побуду.
- Зараз буде Келеберда, а там i Кременчук, - повiдомила дiвчина, якiй,
мабуть, хотiлося погомонiти з юнаком.
- А що означа║ слово Келеберда, ти зна║ш? - запитав ┐┐ Андрiй.
- Звiдки менi знати, я сама з Канева.
- А "Канiв" що означа║?
- Присiкався, наче сам зна║.
- Ого, - засмiявся Андрiй. - Я все знаю. Я вченим збирався стати.
- Чого ж не став?
- Як чого? Ти ще й пита║ш. Вiйна.
- Пхi, вiйна - подума║ш, злякалась, - зневажливо кинула дiвчина й
поправила свiй фартушок.
- Та ти, виявля║ться, мало що розумi║ш, а я час гаю на розмови з тобою,
- засмiявся Андрiй i пiшов вiд ошелешено┐ дiвчини, навiть не озирнувшись на
не┐.
- Подума║ш, вчений, - кинула вона йому вслiд i хряпнула дверима першого
класу так, що забрязкотiла посуда в буфетi.
Андрiй знову вийшов на палубу. Днiпро лежав у синiх сутiнках, тихий i
ласкавий, i не вiрилося, що десь iде вiйна i бомби шматують i землю, i води,
i все живе на них. ▓ ота дiвчина, бач, не вiрить. А хiба вiрить його батько?
Сьогоднi навiть не прийшов з степу попрощатися з сином. Андрiй ждав батька,
сподiваючись, що вiн от-от прибiжить з поля, але, мабуть, не ладналося щось