"Павло Загребельный. Дума про невмирущого (укр.)" - читать интересную книгу автора

у бригадi i вiн так i не прийшов. В Андрiя вже не було часу добиратися
самому в степ, вiн i так спiзнювався на пароплав, тому довелося ┐хати не
попрощавшись, не побачившись востанн║ з батьком. А ┐хав же вiн на вiйну.
Батько вже бачив вiйну. Вiн мерз у Пiнських болотах, ховався у бур'янах
од нiмцiв у дев'ятнадцятому роцi, був поранений петлюрiвцями. Тепер вiн був
упевнений, що вiйна до Днiпра не дiйде. Та й скiльки можна! При
дiдiх-прадiдах була вiйна, i ще зовсiм недавно, за його пам'ятi. Татари,
турки, шведи, поляки, нiмцi - всi чомусь лiзуть на Вкра┐ну. Колись же
мусить бути кiнець. Та й у газетах писали, що будемо бити ворогiв на ┐хнiй
територi┐. Пострiляють там трошки - та й годi. Вiн, мабуть, вважав, що
Андрiй не встигне й до фронту до┐хати, як вiйна закiнчиться. Може, саме тому
й не прибiг прощатися?
Зате мама старалася. Позичила в сусiдiв маленького чемоданчика,
засмажила курочку, напекла м'яких, бiлих як снiг пампушок, поклала в чемодан
три чистих сорочки, бiлизну. Андрiй смiявся: "Навiщо?" - "Е, моя дитино, -
сказала мати, - ┐деш же в дорогу, мiж чужих людей. Там все згодиться".
пдеш у далеку дорогу.. Андрiй стояв i стояв на палубi, i здавалося
йому, що вiн не пливе, а летить над Днiпром, летить швидко-швидко, як вiтер,
i вже залетiв у таку далечiнь од рiдного дому, що нiколи не вдасться йому
добратися назад.
Пароплав хрипко загудiв, завертаючи до пристанi. На капiтанському
мiстку сказали: "Келеберда".
А вiд Келеберди до Андрi║вого села було всього тридцять кiлометрiв. Не
так вже далеко й залетiв ти, Коваленку. Може, повернешся? Адже тобi
шiстнадцять з половиною рокiв, ти йдеш до армi┐ добровiльно, вiйськовим тобi
нiколи не хотiлося бути, а хотiлося стати вченим. Повертайся, Андрiю, до
маминих пампушок, до свого роботящого й тихого батька, з яким ти навiть не
встиг попрощатись.
Андрiй не вернувся.
Вiн зiйшов з пароплава вночi у Кременчуцi, зразу ж пересiв на по┐зд i
мчав далi, на захiд до Ки║ва.
На станцi┐ Ромодан йому треба було робити пересадку, але пасажирськi
по┐зди тут вже не ходили, бо всi лiнi┐ були забитi вiйськовими ешелонами.
Андрiй довго тинявся по перону, благаючи ешелонних комендантiв "пiдвести до
Ки║ва", але нiхто не хотiв його й слухати.
- Документи ║? - питали коменданти.
- Та ║.
- Покажи.
Андрiй показував великий пакет з сургучною печаттю. Всi його документи
працiвник райвiйськкомату Кирило Бородавка поклав у цей пакет i наказав
здати в училищi, куди Андрiй ┐хав.
- Може там у тебе бомба, в тому пакетi, - смiялися коменданти й
вiдмахувалися вiд високого худорлявого хлопця в сiрому костюмi.
Нарештi Андрi║вi пощастило. На першу путь подали довжелезний товарняк,
повний веселих молодих бiйцiв, що сидiли у вагонах, позвiшувавши ноги, i
спiвали. Комендант ешелону, м'язистий маленький капiтан, в нових рипучих
ременях, одразу ж побiг до чергового по станцi┐ й став вимагати, щоб його
ешелон одправляли без затримки. Коваленко стояв позаду капiтана й ждав, поки
той викричиться.
- Товаришу капiтан, - сказав вiн, ковтаючи слину.