"Павло Загребельный. Дума про невмирущого (укр.)" - читать интересную книгу автора

починали звозити до колгоспних ферм, старий Коваленко мало не плакав.
Зараз же вiн нудьгував. Жнива ще не починалися. Сiно ще не висохло, щоб
його складати в стiжки. Вiн не мав до чого прикласти сво┐ руки, якi нiколи
не були без дiла, i через те не мiг спокiйно всидiти на мiсцi. Учора ввечерi
на нiч пiшов у сусiдн║ село до брата в гостi, а сьогоднi, бач, повернувся
додому i прибiг у плавнi, мабуть, ворушити сiно.
- Здрастуйте, тату, - привiтався ще здалеку Андрiй. - Сухе вже сiно?
Вiн ждав, що батько засмi║ться, жартома вила║ його i тодi стане казати,
щоб вони облишили балки, а косили на буграх, де сiно вже горить. Але батько
чомусь мовчав. Мовчав i дядько Архип.
"Що з ними? - подумав Андрiй, пiдходячи.
- Сiдай, Андрушо, - тихо сказав батько. Андрiй сiв, не перестаючи
дивуватися.
- Таке дiло, Андрушо, - знову заговорив батько якимсь чужим голосом, -
нещастя в нас.
- Яке нещастя? - холонучи, спитав Андрiй. - Щось з мамою?
- Гiрше, - коротко видихнув батько.
- Що ж можу бути гiршого? - не зрозумiв Андрiй, який вважав, що
найбiльшi щастя i нещастя передовсiм можуть бути зв'язанi лише з мамою або
татом.
- Вiйна, - сказав батько, - вiйна почалася.
- Вiйна? Яка вiйна? З ким? - вигукнув Андрiй.
- Гитлер на нас напав, - промовив батько. Вiн сказав "Гитлер", i Андрiй
подумав, до це слово якраз так i треба вимовляти, бо воно нагаду║ щось
гидке, бридке й потворне.
- Прийшов я оце, щоб тобi сказати. У нас вже в селi готуються до
мобiлiзацi┐. ▓ я, мабуть, пiду на фронт, хоч уже й старий. Ну, а тебе не
вiзьмуть, ти ж з двадцять четвертого году, тобi он ще й сiмнадцяти нема║. Та
й в унiверситет же заяву подав.
- Документiв я ще не подав, - зауважив Андрiй, думаючи над чимось
сво┐м.
- Ну, та ще подаси, - заспоко┐в його батько. - Я оце прийшов, щоб ти
на нiч хоч додому навiдався. Мати там турбу║ться. Голова сiльради Вустим
Нечта вже окопи збира║ться рити. Ну, там все ото таке...
Через день Андрiй сiв на велосипед i по┐хав до вiйськкомату в район.
Там вiн застав величезну чергу добровольцiв, старих i молодих, попервах
навiть злякався, що йому не вдасться потрапити на комiсiю. Але зустрiвся
земляк - старший лейтенант Кирило Бородавка, який працював у вiйськкоматi,
i допомiг Андрi║вi здати документи. Коваленко заповнив анкету, дав довiдку
про народження, атестат про закiнчення десятирiчки, треба було ще написати
автобiографiю. Кирило Бородавка дав йому аркуш паперу, пiдсунув ручку й
чорнило, сказав: "Пиши, та докладно". Андрiй спробував писати й злякався: у
цього не було нiяко┐ бiографi┐. Яка вже тут докладнiсть! Ну, народився. Рiс.
Учився в семирiчцi. Вступив до комсомолу. Вчився в десятирiчцi. Пiд час
канiкул працював у колгоспi. Збирав колоски, ┐здив на гребцi, був
причiплювачем бiля трактора, викидав солому з "Комунара", косив сiно. Але
хiба ж напишеш у такому важливому, як бiографiя, документi про те, що косив
якесь там сiно!
Вiн вирiшив, що коли й не вiзьмуть його до армi┐, то саме через
цiлковиту вiдсутнiсть бiографi┐.