"Поза часом і простором" - читать интересную книгу автора (Бердник Олесь)ПРОПОЗИЦІЯ РОГЕНАДругого дня таксі-гелікоптер приземлився на майданчику-гаражу, який містився на даху розкішного особняка Рогена. Барвицький вийшов з таксі і відразу ж зустрівся з самим господарем цього будинку — знаменитим мільярдером. Той, стримано привітавшись з професором, запросив гостя вниз. По крутих спіральних східцях з якогось рожевого матеріалу зійшли вони у велику залу, а звідти — до кабінету Рогена. Барвицький сів, оглянувся. Письмовий стіл, кілька стільців. Телефони, телевізори. В стелі — отвір, з нього падає приємне м’яке світло. Роген сів навпроти. Це був сорокалітній чоловік, невеликий на зріст, повний, з хижим яструбиним носом, з пронизливим неприємним поглядом. — Містер Барвицький, — почав він. — Будемо говорити начистоту… — Я слухаю вас… — Я уважно слідкував за всім, що трапилося з вами. Я знаю, що ви на розпутті. Ви не можете здійснити своїх задумів? Чи не так? — Так, — твердо мовив Барвицький. — Я допоможу вам їх здійснити, — просто сказав Роген. — Яким чином? — схвильовано запитав Святослав. — Я повністю фінансую всі витрати на побудування космічного корабля. Конструювати і керувати всім будете ви! Професор схвильовано встав з крісла. — Зачекайте, — жестом посадив його Роген. — Я не все сказав. Ніякої гуманної мети перед собою я не ставлю. Я не думаю про прогрес. Я думаю про себе. Я егоіст. Корабель роблю для себе… — Хто ж полетить на ньому? — Я! І ви! — Для чого це вам? — з подивом вигукнув Барвицький. — Ось тепер ми якраз і підійдемо до діла. Я буду до кінця відвертим. Слухайте мене. Вам зараз треба вирішити, так чи ні! В разі підмови, ви забудете, що я говорив! Ясно? — Гаразд! — не замислюючись, кивнув головою Барвицький. — Так от… Мене не задовольняють ті 20–30 років життя, які мені дає природа. Я ділова людина, я люблю гроші, я хотів би бачити, як мій капітал через сто років розмножиться… Доки я не вмру, мої нащадки не наслідують спадщини. Отже я вирішив пережити їх. Я слухав ваші лекції, виступ на Асамблеї. Я вірю вам! Я лечу з вами. Ми повернемось через століття по земному часу. Я оформлю юридично справи так. щоб мене не вважали мертвим, і тоді капітал буде рости безперервно аж до мого повернення. Я хочу стати фінансовим володарем світу з допомогою вашої машини часу. Ви зрозуміли мене? — Цілком! — відповів Барвицький і внутрішньо здригнувся від огиди, зрозумівши мерзенність і жадібність цієї нелюдської душі. — Отже, я жду вашої відповіді. Вирішувати ви мусите тепер… Святослав задумався. А що ж власне йому думати? Хоч і мерзенний задум цієї «надлюдини», але це єдиний вихід вирватися у Космос і практично здійснити свої мрії. — Я згоден! — твердо сказав він. Сірі очі Рогена радісно заблищали. — Отже негайно розроблюйте конструкцію. У ваше розпорядження я даю весь штат моїх науково-дослідних Інститутів, технічні можливості авіаційних і атомних заводів і необмежений кредит. Вам досить цього? — додав він з самовдоволеною посмішкою. — Півгодини назад я не міг мріяти про такі перспективи, — відповів Барвицький. — Через рік ми вилетимо з Землі у Всесвіт… Роген стиснув йому руки: — Завтра ж починайте… — Гаразд, — сказав Святослав і вийшов з кабінету… Він летів додому на гелікоптері, але не бачив нічого за вікном, не чув шуму гвинтів. Воскресла мрія несла його знову в небеса, і єдиний образ людини Землі, який він тримав в своїй пам’яті — був образ Мері, до якої він зараз хетів, щоб поділитися з нею своєю радістю… |
||
|