"Золотий Ра" - читать интересную книгу автора (Білик Іван)

Прексасп

Перський цар був, як завжди, п'яний і не переставав пити, раб-виночерпець уже кілька разів, покірливо сутулячись, підходив і доливав у цареву чару вина, радники та перші люди царства трималися ближче до кутків та лискучих кам'яних пілонів, а за мурами Сесострісового палацу вдруге за останні чотири роки йшов дощ. Коли боги лили з неба воду — то був для Мемфіса лихий знак. І Мемфіс поза мурами палацу гомонів злякано й загрозливо. Цей моторошний гомін накочувався хвилями й змушував стискатись людські серця, тільки Камбіс так само куражився й ходив од одного гуртика царедворців до іншого, хлюпаючи на білу кам'яну підлогу червоним вином.

Це було схоже на краплі ще гарячої крові.

Вчора Камбіс повернувся з невдалого морського походу на Карфаген, недорахувавшись половини підвладних йому фінікійських кораблів і майже двох третин посадженого на судна війська. Коли він підійшов до мемфіських брам, звідти з піснями й музикою вийшло велике шестя, яке очолювали вбрані в біле бритоголові жерці.

Таке видовище змусило царя на мить спинитись. Він послав спитати в жерців, чи не з нагоди невдалого походу перського царя вони влаштували свято. Серед бритоголових знявся переляк, вони всі підійшли до перського царя й шанобливо перед ним схилилися, бо єгипетським жерцям не личило падати перед смертним ниць.

— У єгиптян сьогодні велика радість! — заявили вони. — Бог богів явив нам своє земне обличчя. Таке трапляється раз на п'ятсот або й тисячу літ. Востаннє Всевишній сходив на землю за часів правління маловідомого тепер Небхепрура Тутанхамона...

— Його, як завжди, бачили тільки жерці? — прискалився цар на бритоголового єгиптянина, який щойно давав пояснення й мав бути головним жерцем.

— Земний лик бога Птаха може бачити кожен смертний, — заперечив головний жрець. — А зветься він по-земному Хапом.

— І я зможу його побачити? — з глузливою недовірливістю запитав Камбіс.

— Можеш! — відповів головний жрець і кивнув кудись назад. З натовпу тут-таки привели бичка-двохлітка, чорного, мов ефіопська смола, тільки на лобі його сяяла правильної форми трикутна зірка, а на спині був такий самий білий орел. — На китиці хвоста в нього подвійні волосини, а під язиком зображений священний жук скарабей, — пояснив головний жрець перському цареві.

— Ото й усе, щоб теля визнати богом? — перепитав цар.

— Ще треба, щоб корова, яка породила його, більше не могла породити жодного телятка, — додав головний жрець. — А ми вже в цьому пересвідчились. Отже, перед тобою справжній вісник бога богів — Хап.

— Бог з'явився в личині свійської худобини! — зареготав Камбіс. — Ану я зараз перевірю, який з нього «бог»!..

Камбіс видобув з піхов меч і хотів був протнути черево бичкові, та бичок раптом ухилився, й меч увійшов у м'якоть його задньої ноги.

Камбіс був стомлений з дороги й стромив меч назад У піхви, — тільки ще довго по тому реготав. А досхочу нареготавшись, наказав одшмагати жерців бичем. У Мемфісі довго було чути плач катованих, а потім єгиптяни ще довше оплакували муки священного бика.

Глухий гомін тривав до ранку, вранці Камбіс викликав до себе найродовитіших єгиптян і звелів, щоб вони припинили оте вовтузіння навколо худобини. Але ті відповіли йому, що не можуть і не повинні припиняти оплакування, бо великий бог Хап сьогодні над ранок помер.

Перський цар знову розреготався:

— Добрий мені «бог», помер од уколу мечем у ногу! Я ж з нього навіть кишки не повипускав!

Камбіс наказав закопати живими в землю дванадцятьох найродовитіших мемфісців.

А тепер над Мемфісом падав дощ.

Востаннє він падав над містом перед чотирма роками, тоді це було провістом розгрому від перських військ. Кому ж віщують лихо боги цього разу?

Сьогодні після заходу сонця померлого бога мали переправити на той берег священної ріки — в Місто мертвих, де парасхіти зроблять із нього мумію й підготують до вічного життя.

Гомін то наростав, то глухнув, перський меч виявився безсилим перед законом дідів, і всі це дуже добре розуміли.

Не розумів тільки цар.

Прексасп уже вкотре позирав на старого Креза, та колишній лідійський цар видавався втомленим і до всього збайдужілим. А Прексасп відчував: якщо хтось не втрутиться, то буде біда.

Прексасп віднайшов у собі звагу. Коли Камбіс підняв чару, він глянув на нього й сказав:

— Більше тобі не можна пити.

— А це чому ж? — Камбіс підозріливо втупивсь у Прексаспа. — Це тебе навчив Крез? — Полонений лідійський цар колись уже завважив Камбісові, що той п'є забагато грецького вина.

— Я маю право сказати й від себе, — відповів цареві Прексасп.

Камбіс був настроєний примирливо, певно, загрозливий гомін по той бік мурів трохи таки його налякав, але Прексасп уперше розмовляв з ним натяками. Камбіс підійшов до нього й стиснув за карк:

— Це ти на що натякаєш?

— Я не натякаю, — відповів Прексасп. Тоді йому раптом закортіло саме натякнути на щось лише їм двом відоме, та він стояв обличчям до порога й побачив там постать свого дванадцятирічного синка. Малий Артабан лякливо позирав на царя й кивав щось до батька, тому Прексасп відмовився од ризикованих натяків і сказав цареві те, що вже було раз мовлено Крезом: — Від хмільного слабнуть око й рука!

— Слабнуть? — трохи розчаровано перепитав Камбіс, який сподівався від Прексаспа гострішого слова. Цар відчував, що в грудях його накопичилося багато чогось такого, від чого раз у раз нагло перехоплювало подих і стискалися кулаки. Він розчаровано відвернувсь од свого чашника й побачив його синка Артабана. Цар зраділо перепитав: — Кажеш, слабне рука й око? Ану ж!.. Якщо я зараз улучу в яблучко з тридцяти кроків, це позатикає пельки всім, хто зважився зводити на царя такі наклепи...

Поки дванадцятирічний син Прексаспа робив батькові знаки й намагався викликати його за поріг, Камбіс підійшов до свого трону, взяв лук, спокійно прицілився й вистрілив. Хлопчик лише коротко крикнув і впав долілиць на поріг. Стріла хруснула й переламалась, і біле оперення з хвоста сокола тепер виглядало з-під його ще дитячого плеча.

Це сталося так швидко й несподівано, що всі царедворці позаклякали по своїх кутках.

— Сторожо! — крикнув Камбіс. — Ану подивіться, чи вміє стріляти з лука ваш цар!

Поки двоє сторожів розрубували трупик, троє інших швидко все збагнули й скрутили Прексаспа по руках і ногах. Коли ті двоє принесли маленьке серце з переламаною стрілою, Камбіс оглянув його й гордо проказав:

— У самісіньку середину яблучка!

Через два тижні після цієї події в стані перського війська під Мемфісом з'явився невідомий гонець. Він цілий день ходив серед лучників і списоносців, серед вершників та колісничих і скрізь голосно кричав, щоб ніхто більше не підкорявся наказам шаленого Камбіса, бо в столиці став царем молодший син Куруша Бардья. Камбіса всі так ненавиділи, що ніхто й пальцем не зачепив гінця, коли ж донесли про нього цареві, — в нього теж лишилось у стані трохи відданих йому людей, — того таємничого гінця не було й сліду.

Цар звелів:

— Покличте сюди чашника Прексаспа!

Прексаспа в Мемфісі також не знайшли. Два тижні тому він лишився сам-один у цілому світі, й це сталося протягом кількох годин. Прексаспова дружина повезла всіх своїх чотирьох дітей покатати за містом на його бойовій колісниці. Вона й раніше робила таке, але цього разу дорогу колісниці перебігло двоє крокодилів, коні схарапудилися й шарпнули вбік, а колісничий не зміг їх приборкати. Кована міддю важка колісниця перекинулась і задавила трьох дітей, а Прексаспову дружину колісничий, сам ледве живий, привіз додому з проламаною головою. Дванадцятирічний же Артабан відбувся ґулею на голові, тож негайно побіг сказати батькові про нещастя, але наразився на цареву стрілу.

Поки сторожі пригнали Прексаспа аж додому, поки згодом принесли й трупик його синка, дружина теж перейшла мостом Цінвад у потойбічне царство блаженних.

Віддавши грифам та шакалам понівечені тіла рідних своїх, як того вимагав закон пророка Заратуштри, він безслідно зник.

Цар Камбіс перелякався. Розіславши в усі боки догоню за втікачем, він никав світлицями колишніх фараонів і не знаходив собі місця. Торік йому приснився був сон, буцімто до нього підійшов чашник Прексасп і каже: «Сидиш ти тут у цьому Єгипті, а твій престол у Персії посів Бардья, сягнувши головою до самого неба!» Камбіс прокинувся в холодному поту. Бардья доводився йому рідним братом.

Сон був сном, але боги натякають людині в снах про цілком справдешні речі. Страх позбутися престолу бентежив перського царя. Хоча його рідному братові Бардьї було дано дуже багато маєтків, злий бог Анкра-Майнью міг підбити його захопити престол, поки він, Камбіс, утішається життям у нещодавно завойованому Єгипті.

Після недовгого вагання Камбіс доручив Прексаспові вбити Бардью, взявши зі свого чашника смертну клятву мовчати.

Місяців за два після цього Прексасп уже повернувся з Персії й доповів йому, що лиху справу виконано.

— Хто це зробив? — спитав Камбіс.

— Я заманив його з собою на полювання, — відповів Прексасп, — і сам штовхнув зі скелі...

— Він розбився на смерть?

— На смерть, — відповів чашник.

— А може, ні?

— Я сам проводжав його тіло в священну Башту мертвих. Священні пси роздерли його в мене на очах.

— Що ж ти за це просиш? — спитав цар Камбіс.

— Нічого.

— За все належить платня!

— Я це зробив задля Персії, — зовсім незрозуміло для Камбіса відповів царський чашник Прексасп.

То було минулого року, а тепер серед перського війська в Єгипті точилися всілякі балачки. Невже Прексасп обдурив торік свого повелителя?

Виходило — так.

Камбіс нахвалявся власними руками розтерзати підступного злодія, який зважився обдурити свого царя. Але послана вслід за втікачем догоня нікого не Наздогнала, а Мемфісом пішли ще лихіші чутки. Нібито Бардью підтримала знать Вавілонії, Каппадокії, Фрігії, Кілікії та інших західних сатрапій. Нібито Бардья оголосив, що всі землі, які підтримають його, він на три роки звільнить від сплати податків.

Для Камбіса то були страшні чутки. Покликавши свого далекого родича Віштаспу з роду Ахеменів, цар запитав, що він про все це думає. Віштаспа не міг сказати цареві нічого втішного й мовчав.

— Але ж мого рідного брата Бардьї давно немає серед живих! — вигукнув цар.

До Віштаспи теж докотилися чутки про смерть молодшого Курушевого сина, але він не міг довіряти самим лише чуткам.

— Дозволь мені повернутися до Персії й усе побачити на власні очі, — попросив Віштаспа. Він був сатрапом Персії.

Наступного ранку Віштаспа вирушив у далеку путь, а Камбіс іще дужче розгубився. Він знову гукнув принести вина, а випивши зо три великих ритони, звелів сідлати улюбленого карого жеребця.

Жеребець був застояний і довго не давався вершникові, коли ж Камбіс нарешті вхопився лівою рукою за луку сідла, вершечок піхов його меча відпав і оголив жалюче лезо, та Камбіс не помітив цього. Після різкого підскоку в сідло меч загородився вершком у його ногу

То було перше поранення в житті молодого перського царя. Він спочатку не відчув болю, зіскочив із сідла й сам піднявся сходинами до дверей палацу. По-справжньому рана почала боліти аж уночі.

Через три дні нога набрякла й посиніла. Перські й навіть єгипетські знахарі так і не знайшли ліків од простого порізу мечем, і тоді один з єгипетських жерців-знахарів, ризикуючи життям, сказав цареві, що рана в нього не проста: точнісінько такої самої рани він, цар, завдав богові Хапу.

Зухвалий знахар, звичайно, позбувся голови, але царева нога синіла дедалі дужче й дужче, й тепер уже кожен єгиптянин і кожен перс у Мемфісі знав, що перського царя покарали безсмертні. А коли він помирав, з Міста мертвих привезли мумію вже забальзамованого бога Хапа, й це був ще один моторошний збіг.

Тим часом Віштаспа добрався до перської столиці. Народ гомонів. Брама царського палацу була зачинена, навіть Віштаспу не пустили туди.

Давній приятель Віштаспи Утана також не знав нічого певного, хоча ходили чутки, нібито престол захопили маги-мідяни Патідзіф і його брат Гаумата, який видає себе за Бардью.

— А що каже твоя донька? — спитав Віштаспа.

Утанина донька Фадіма була дружиною Камбіса, а після його смерті стала дружиною Бардьї.

— Фадіма ж ніколи раніше не бачила Бардьї в очі! — розвів руками Утана.

Вони довго журились і не знаходили способу, як довідатися про те, хто сидить на царському троні. Нарешті Віштаспі спало на думку щось нове:

— Спитати в Атосси!

Утана також зрадів:

— Атосса вже повернулась із Сард і живе в палаці! Дружина Камбіса і його рідна сестра Атосса не могла не знати свого молодшого брата Бардью.

Їм пощастило зв'язатися з Атоссою, яка за давнім законом після смерті чоловіка стала дружиною його живого брата Бардьї. Атосса сказала:

— Так, на престолі сидить мій молодший брат Бардья.

— Це правда?

Атосса тільки згорда глянула на них.

Потім Утана й Віштаспа вирішили не дуже довірятися словам Курушевої доньки й Камбісової дружини, оскільки вона ще за життя Камбіса стала дружиною теперішнього царя Бардьї чи того, хто себе видає за нього.

— Тут міг би зарадити лише Прексасп, — озвавсь Утана до правителя Персії Віштаспи. — Але де цього нещасного чоловіка знайти?

Незабаром Віштаспа й Утана довідалися, що Прексаспа після смерті Камбіса вже бачили тут, у столиці Персії — Парсастахрі. Потім його викликав до себе новий цар. Більше Прексаспа ніхто в столиці не бачив. Може, новий цар його вбив?

Але колишній чашник покійного Камбіса був живий-здоровий.

Коли в один день загинула вся його сім'я, він більше не міг лишатися в Єгипті, більше не міг бачити божевільного царя, який зробив його найнещаснішою в світі людиною. Він утік з Мемфіса й прибув до Парсастахри після багатьох смертельно небезпечних пригод, бо Камбісові стежі пантрували на нього в кожному яру й за кожним деревом, маючи наказ упіймати чи вбити його.

Що змушувало Прексаспа поспішати до міста Парсастахри, того він і сам виразно не знав, бо тут його могли схопити ще швидше. І все-таки якісь невідомі сили тягли Прексаспа саме сюди.

Так, він почував себе найнещаснішою в світі людиною, але не тільки через те, що став самотнім, як палець. Він був нещасним ще й тому, що завдав страшного лиха любій Персії.

Обидва сини великого Батька персів Куруша вдались нерозважливі й лихі. Скажений Камбіс накоїв багато зла ближнім і далеким людям, убив навіть рідну сестру, але проти свого молодшого брата Бардьї він здавався ласкавим телятком.

Коли Камбіс вирішив убити свого молодшого брата Бардью, Прексасп після довгих роздумів узявся виконати наказ Камбіса. Але не через те, що Бардья міг завдати йому шкоди. Прексасп боявся за долю рідної землі. Йому було достеменно відомо, що Бардья справді виношує наміри захопити перський престол. Владолюбний гоноровитий Камбіс ніколи б не поступився братові, між ними неодмінно спалахнула б війна. Це ослабило б і знекровило Персію, вороги, яких у неї було дуже багато, скористалися б з її слабості й роздерли на шматки.

Прексасп ліквідував Камбісового брата й суперника. Тепер він ладен був потурати всім забаганкам царя, аби тільки це було на користь Персії, аби тільки було на шкоду її ворогам. Але Камбіс несподівано став його особистим ворогом.

Отож Прексаспові доводилось обирати між лютою жагою помсти й палкою любов'ю до рідної землі.

Задля батьківщини він пожертвував особистим горем. Він відмовився дошукуватись кровної помсти в шаленого царя. Хоч хай який звір цей син Куруша, але він перський цар, навколо якого тримається вся Персія! — з болем у серці сказав собі Прексасп.

Та в царському палаці Парсастахри гору в ньому несподівано знову взяв батько. Дружину й трьох його менших дітей забрали добрі чи лихі боги, чиї наміри людина ніколи не годна збагнути, але ж найстаршого синочка Артабана вбив шалений Камбіс! А маг-мідієць Гаумата обіцяв Прексаспові гірку втіху помсти.

— Я зроблю тебе сатрапом будь-якої землі, — говорив молодий мідієць, який назвав себе сином Куруша й захопив перський престол. — Хоч Вавілонію, хоч Єгипет, хоч саму Персію дам тобі в управління, — сказав підступний маг, а коли й ці слова не справили враження на Прексаспа, він широко змахнув рукою й додав: — І до самої смерті звільню твою сатрапію від сплати податків! Усе зібране з народу срібло-золото забиратимеш собі!

— А що буде з Персією? — зовсім про інше запитав Прексасп.

Самозваний цар зрозумів його побоювання й заспокоїв:

— Я перський цар. Усе буде як досі.

Від Прексаспа вимагалось одне: потвердити перед воями та населенням столиці, що на перському престолі сидить син Куруша Бардья.

Після цього в Прексасповому серці й узяв гору батько.

В Парсастахрі ще ніхто не знав про Камбісову смерть, але про смерть Бардьї чутки вже ширились, хоча імені його вбивці ніхто не знав.

Прексаспа охопила слабість. Камбіс однаково нікчемний цар, а якщо цей маг-мідієць Гаумата під іменем Курушевого сина стане царем великої й неподільної Перської держави, це не буде на шкоду його, Прексаспа, рідній землі.

Й він дав згоду. Хай же начувається божевільний Камбіс!

А потім усю Парсастахру збурунила звістка про смерть Камбіса. Якщо в царському палаці сидить не Курушів син, а мідійський маг Гаумата — це не одне й те ж. Байдужих за мурами царського палацу не стало. Народ глухо гомонів, усі по змозі озброювались. В обідню пору за мурами зібрався величезний людський вал. Але в палаці було спокійно: там був Прексасп, сміливий воїн і мудрий державець, усі в Персії знали Прексаспа й довіряли йому.

Вірні слуги нового царя вже нишком шепнули в різних кінцях натовпу, що незабаром на брамі царського палацу з'явиться Прексасп.

Народ іще дужче захвилювався. Якщо говоритиме Прексасп, то чому він досі дляється? Дехто в натовпі розумів: коли в палаці негайно чогось не зроблять, увесь оцей мурашник подереться на мур, а його захищає всього кілька сотень мечників і списоносців. Хіба вони довго стоятимуть проти такої лави воїв та озброєних городян?

У палаці також усе добре розуміли, бо коли збудження людського мурашника дійшло межі, коли найнетерплячіші почали пускати стріли й метати пращами каміння, поки що уникаючи ціляти в царевих слуг, між бійницями надбрамної вежі заворушилися шоломи.

Неосяжний людський вир поступово втих, бо найближчі до брами люди впізнали Прексаспа. Він сказав:

— Я знаю, чого ви від мене ждете! — Але почав довго й докладно розповідати про Батька персів Куруша та його гідні небожителів подвиги.

Народ знову потихеньку загомонів, а Прексасп неначе забув усе на світі й розповідав та розповідав про першого перського царя. Хтось крикнув з глибини натовпу:

— Ти нам скажи про Курушевого молодшого сина Бардью!

Але Прексасп заходився розповідати про старшого, Камбіса, який завоював Єгипет і змусив могутній фінікійський флот служити перським царям.

А потім несподівано й для себе розповів про смерть усієї своєї сім'ї та найстаршенького сина Артабана.

Коли ж над багатотисячним натовпом запала мертва тиша і його вже ніхто ні про що не питав, Прексасп кинув у натовп:

— Бардью вбив я! А в царському палаці сидить мідієць Гаумата!..

Озброєні царські слуги почали відтягати Прексаспа від бійниць, але він вихопив з рукава прихованого кинджала. Ті сахнулися назад, а Прексасп уліз бока в бійницю й знову крикнув, аж луна пішла:

— Ви покарайте самозванця й урятуйте Персію! А за вбивство царевича Бардьї я покараю себе сам!

Прибічники Гаумати хапали Прексаспа за ноги, але він вирвався й стрибнув з височенної вежі вниз.

Так загинув колишній Камбісів чашник.

Натовп від несподіванки завмер. Тоді над головами знявся глухий гомін, який наростав і наростав, наче гуркіт далеких блискавок, а потім людський мурашник якось по-діловому неквапливо почав дертися на царський мур.

Першими жертвами повстання стали маги Патідзіф та його брат Гаумата, якого греки називали Смердісом і який обманом захопив був перський престол. Потім повстанці почали переслідувати магів у всій столиці, бо жерці-маги були мідійці за походженням і намагалися визволити свою країну Мідію з-під перського ярма.

Повстання проти магів почалося в 7-й день місяця багаядіша, тобто 29 вересня. Надалі перси щороку відзначали цей день, назвавши його Святом побивання магів. У цей час маги боялися вийти за поріг власного дому, не те що творити службу божу в храмах чи на майданах міст і сіл.