"Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху" - читать интересную книгу автораКарлсон будує вежу
- Я ж уже
- Не мороч нам голови, Малий,- сказала мама.- Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?
- Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,- відповів Малий і поважно глянув на маму.
Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!
- Треба відповідати за свої вчинки, Малий,- сказав тато,- а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.
- Ні, він існує! - заперечив Малий.
- Ще й літати може,- насмішкувато докинув Босе.
- Уяви собі, що може,- відповів Малий.- Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.
- От якби він прилетів завтра,- сказала Бетан.- Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.
- Завтра він не зможе,- пояснив Малий.- Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.
- За твої витівки тебе самого треба було б змастити...- мовила мама.- Глянь, на що схожа тйоя книжкова полиця? /
- Карлсон кажіе, що це все дурниці, не вгірто й згадувати. І /
І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. -
Проте на маму це ніяк не вплинуло. [273]
- Це так каже Карлсон? - спитала вона.- Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде.
Малий нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах - таке говорити про найкращого в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йому?
І Малий раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя - то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. «Невже він більше ніколи не прилетить?» - з тривогою подумав Малий.
- Спокійно, тільки спокійно,- сказав собі він, достеменно як Карлсон.- Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.
Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й кількох днів, як він з'явився знов.
Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі.
- Гарні картини,- сказав він.- Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.
Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.
- У тебе нагорі багато картин? - спитав він.
- Кілька тисяч,- відповів Карлсон.- Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників.
Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого. [274]
- Ти ба! - здивувався Малий.- Слухай... а чи не можна мені піти з тобою на дах, побачити твою хатку, твої парові машини й картини?
- Звичайно, можна,-відповів Карлсон.- А то ж як! Ласкаво прошу... колись іншим разом.
- Якби ж скоро,- зітхнув Малий.
- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Мені треба спершу трохи прибрати в хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто найкращий у світі швидкісний прибиральник?
- Мабуть, ти,- сказав Малий.
- Мабуть! - обурився Карлсон.- Ти ще кажеш «мабуть»! Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі швидкісний прибиральник - Карлсон, що живе на даху. Це кожному відомо.-
Малий охоче вірив, що Карлсон у всьому «найкращий у світі». І вже напевне він найкращий у світі товариш в іграх. Це Малий відчув на власному досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж гарні товариші, проте куди їм до Карлсона, що живе на даху. Малий вирішив неодмінно розповісти про нього Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою. Малий уже давно заздрить йому.
«Хай-но Крістер завтра знов почне хвалитися своїм Йофою, я йому розповім про Карлсона. Чого вартий Йофа проти Карлсона, що живе на даху! Так я йому й скажу». [275]
І все-таки нічого в світі Малий так не прагнув, як мати свого власного пса.
Карлсон перебив його думки.
- Я б залюбки трошки розважився,- заявив він і цікаво озирнувся довкола.- У тебе більше немає парової машини?
Малий похитав головою. Ага, парова машина. Добре, що згадав! Адже Карлсон тепер тут, і мама з татом можуть переконатися, що він таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони тепер дома.
- Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і татом? - спитав Малий.
- Залюбки! - погодився Карлсон.- їм буде дуже приємно зустрітися зі мною - адже я такий вродливий і розумний...- Карлсон почав задоволено походжати по кімнаті.- І до міри затовстий,- додав він.- Чоловік у розквіті сил. Твоїм мамі й татові буде дуже приємно познайомитися зі мною.
Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний запах смажених [276] тюфтельок, і Малий згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомити Карлсона з мамою і татом. Бо ж доброго мало виходить, коли мамам заважають смажити тюфтельки. А крім того, тато чи мама можуть раптом завести з Карлсоном розмову про парову машину або плями на книжковій полиці. Ні, цьому треба запобігти. Будь-що треба запобігти. Під час обіду Малий уже постарається, щоб мама й тато зрозуміли, як їм слід ставитись до найкращого в світі машиніста. Треба тільки мати час. Поки пообідають, він це владнає. А тоді запросить усіх і поведе до своєї кімнати.
«Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху»,- скаже він.
Як же вони здивуються! Ото буде смішно дивитися на них!
Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті. Він завмер на місці й почав принюхуватися, наче мисливський собака.
- Тюфтельки,- сказав він.- Як я люблю смачні тюфтельки!
Малому стало трохи ніяково. Власне, на такі слова годилося б сказати одне: «Якщо хочеш, залишся й пообідай у мене».
Проте Малий не зважувався отак просто взяти й привести з собою Карлсона до столу, нікого не попередивши. От Крістер або Гунілла - то інша річ. З ними Малий міг прибігти останньої миті, тоді, коли всі вже сиділи за столом, і сказати:
- Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть горохової юшки й млинців.
Але привести на обід зовсім незнайомого товстого чоловічка, який до того ж поламав парову машину й наробив плям на книжковій полиці, так просто не можна. [277]
Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їх, а то він образиться й не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!
- Почекай хвильку,- мовив Малий,- я побіжу до кухні по тюфтельки.
Карлсон задоволено кивнув головою.
- Чудово! - вигукнув він.- Чудово! Тільки мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.
Малий помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.
Мама підтрушувала над полум'ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м'яса.
- Це ти, Малий? - сказала вона.- Скоро будемо обідати!
- Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? - попросив Малий як-найніжнішим голосом.
- Зараз, синку, ми сядемо до столу,- відповіла мама.
- Я знаю, але все одно дайте... Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.
- Ну добре, візьми.
І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.
О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум'яні - саме такі, як і треба.
Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:
- Ось я, Карлсоне!
Та Карлсон кудись зник. Малий стояв з тюфтельками і не знав, що йому робити. Карлсона ніде не було видно. Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне. [78]
- Він полетів,- сказав Малий сам до себе.- Полетів...
Аж нараз...
- Пік! - почулося звідкись.- Пік!
Малий оглянувся довкола. На його ліжку майже в ногах щось невеличке ворушилося під ковдрою і пищало:
- Пік! Пік!
За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.
- Ха-ха-ха! - засміявся він.- Ти сказав: «Він полетів»! «Він полетів»,- ха-ха-ха! А я зовсім не полетів.
Я просто сховався.
Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи. [279]
- Смачні,- сказав він.- Страх які смачні! Навіті важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш,- додав Карлсоц Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.
Тієї миті з кухні почувся мамин голос:
- Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий ру. ки й ходи!
- Мені треба йти,- сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу.- Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.
- Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? - спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого.- Мені ж треба якоїсь розваги. В тебе немає ще одної парової машини?
- Ні,- відповів Малий,- машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.
- Давай їх сюди! - звелів Карлсон.
Малий дістав із шафки, де він тримав свої іграшки, будівельну коробку. То була справді чудова будівельна коробка - з деталями найрізноманітнішої форми. З них можна було спорудити що завгодно.
- Ось маєш,- мовив він.- 3 цього можна зробити й машину, й кран, і все, що хочеш...
- Невже найкращий у світі будівельник не знає, що можна з цього спорудити, а що ні? - перебив його Карлсон.
Він запхнув до рота ще одну тюфтельку і заходився біля коробки з кубиками.
- Побачимо, побачимо,- сказав він і висипав усі кубики з коробки на підлогу.
Малому треба було вже йти, хоч він залюбки лишився б подивитися на роботу найкращого в світі будівельника.
У дверях Малий ще раз оглянувся на Карлсона й [280] добачив, що той сидить на підлозі біля купи деталей і задоволено мугикає собі під ніс: Гей, який я спритний! Гей, який розумний! І якраз, якраз до міри затовстий! З останніми словами пісеньки він проковтнув четверту тюфтельку.
Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато, Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малий швиденько вмостився на своє місце й пов'язав серветку.
- Пообіцяйте мені щось, мамо. І ви теж, тату,- попросив він.
- Що ж я маю тобі пообіцяти? - спитала мама.
- Спочатку пообіцяйте,- наполягав Малий.
Тато не хотів на таке пристати й відразу сказав:
- А як ти знов захочеш, щоб я пообіцяв тобі купити собаку?
- Ні, не собаку,- відповів Малий.- Хоч собаку ви мені теж можете пообіцяти. Ні, це зовсім інше і зовсім не страшне. Обіцяйте, що ви пообіцяєте!
- Ну, гаразд, обіцяємо,- погодилась мама.
- Ага, отже, ви пообіцяли не лаяти Карлсона, що живе на даху, за парову машину! - радісно сказав Малий.
- Цікаво,- поглузувала Бетан,- як би вони могли полаяти Карлсона за парову машину, коли вони ніколи його не побачать?
- Ні, побачать! - переможно заявив Малий.- Сьогодні ж після обіду. Бо Карлсон сидить у моїй кімнаті.
- Ой, я зараз удавлюся! - вигукнув Боссе.- Карлсон сидить у твоїй кімнаті?
- Уяви собі, що сидить! [281]
Це справді була урочиста хвилина для Малого. Якби тільки вони швидше обідали, тоді побачать! Мама усміхнулася.
- Нам було б дуже приємно познайомитися з Карлсоном,- сказала вона.
- Карлсон теж так вважає,- заявив Малий.
Ось уже всі допили компот. Ось уже мама підвелася з-за столу. Настала хвилина, що її так чекав Малий.
- Ходіть усі,- попросив він.
- Нас і просити не треба,- мовила Бетан.- Я не заспокоюся, поки не побачу твого Карлсона.
Малий ішов попереду.
- Тільки пам'ятайте, що ви обіцяли,- нагадав він, перш ніж відчинити двері.- Ні слова про парову машину!
Він натиснув на клямку й відчинив двері.
Карлсона в кімнаті не було. Цього разу справді-таки не було. Навіть на ліжку Малого нічого не ворушилося під ковдрою. [282]
Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа. Дуже висока і дуже вузька вежа. Хоч Карлсон, звичайно, міг спорудити і кран, і що завгодно, однак він задовольнився тим, що складав кубики один на один, і от вийшла височенна вузька вежа, а нагорі її прикрашало щось, що мало правити за баню. То була кругла тюфтелька.
|
|
|