"Сонети" - читать интересную книгу автора (Шекспір Вільям)

4

Ти, любий марнотрате, не владар Отого спадку, що марнуєш нині, — Природа щедра, та красу не в дар, А в позику лише дає людині. Чому ж, скупарю, зловживаєш ти Щедротами, що дані для роздачі? Чому ціннотам не даєш рости. Ховаєш скарб, як той лихвар ледачий? Ти — сам крамар і сам же — покупець. Сам — розкрадач у свого Я господі. Та як життю настане вже кінець, — Не станеш ти перед судом, як злодій? Свою красу — намарне вжитий скарб В могилу візьмеш ти, лихий скупар.