"Сонети" - читать интересную книгу автора (Шекспір Вільям)
3
В свічадо глянь на свій дозрілий квіт, —Чи то ж не час тобі нащадка мати?Сівби уникнувши, обдуриш світ,Якусь жону позбавиш благодаті.Котра з дівчат не дасть під твій посівСвойого лона безколосу ниву?Та й хто б самозакоханий хотівЗійти в могилу, занедбавши жниво?Ти — матері свічадо, і вонаСтрічає там свої далекі квітні.Так і до тебе юність чарівнаЗагляне в зморщок вікна непривітні.Не кинеш сліду в пам’яті людській, —То сам умри, і згине образ твій.