"Сонети" - читать интересную книгу автора (Шекспір Вільям)

2

Як сорок зим, суворі й невмолимі, Чоло твоє поріжуть молоде, А врода юності більш не цвістиме І вже зів’ялим листом опаде, — Що скажеш ти, де молодості шати? Слова: «Я зберігав недбало їх» Ганебним будуть вироком звучати Тоді в устах, розтратнику, твоїх. Чи відповідь не краща від тієї: «Оце мій син, на нього подивись, В нім виправдання старості моєї І свідчення, яким я був колись». Раз по раз дивлячись на сина свого, Подібним станеш сам до молодого.