Володимир Михановський Пограбування банку

Дурниці ти варнякаєш, Грандо. Дурниці! Як це не почути, коли тут он скільки навергано.

– Але…

– Просто вночі ти залишав свій пост, ось і все.

– Де ж я міг бути?

– Не знаю! Може, знову бігав лічити листя на деревах міського парку чи кількість шпиць у колесах велосипедів, що проїздять повз тебе.

– Клянуся Головною Машиною, містере Мельдерлінг! Я нікуди не відходив ані на хвилину. Цілу ніч чатував.

– Чатував і не почув, як автогеном розрізають сейф?!

– Автоген був безшумний, пане…

– Безшумний! А двері в банк зламали теж безшумно?

Грандо винувато мовчав, похнюпивши голову.

– Старий ти, видно, став, голубе, – сказав містер Мельдерлінг. За таку провину тебе належало б викинути на брухт!

– Змилуйтесь, містере Мельдерлінг! Вибачте цього разу. Адже я мало не півтори сотні літ вірою і правдою прислужуюсь Компанії. Обіцяю, що нічого такого більше не буде!

– Якби в тебе пильність була так саморозвинена, як і самозбереження! Це було б непогано, дідько б тебе взяв! Але як це ти з твоєю чутливістю… Ні, не розумію, – розвів довгими, схожими на клешні руками Мельдерлінг.

За вузеньким вікном сторожки ледь позначився блідий невеселий світанок.

– А що це ти тулишся весь час у кутку? – знову загримів по паузі містер Мельдерлінг. – Нумо, вийди на світло.

Грандо неохоче виконав наказ.

– Іще, іще, – заохочував містер Мельдерлінг, – не соромся, ось так.

Грандо перевальки вибрів на середину сторожки, прагнучи чомусь стати до містера Мельдерлінга боком. Та натреноване око начальника, здавалося, бачило все наскрізь.

– Що це в тебе за щокою? – крикнув містер Мельдерлінг. – Давай-но сюди! Та швидше!

Грандо, украй спантеличений, дістав із-за щоки й простяг своєму шефові якийсь невеличкий предмет.

– Цього ще бракувало! – верескливий голос містера нагадував крик поросяти під ножем. – Вони спокусили тебе звичайнісіньким шматочком намагніченого заліза? Кинули тобі його, мов задрипаному собаці кістку. І ти продав господаря! От і охороняй банк із такими запроданцями! Негайно біжи в майстерню і скажи, що я звелів розібрати тебе на деталі. Можливо, хоч транзистори та реле на що-небудь знадобляться.

Містер Мельдерлінг важким поглядом провів згорбленого Грандо, сердито подумав: «Навіть віри не ймеш, що «Уестерн компані» може випускати таке барахло».

Пройшовши по алеї, приречений Грандо зник за поворотом.

Містер Мельдерлінг зітхнув і подався у своїх справах, ледве чутно поскрипуючи на ходу: він теж був робот.