"Танки на мосту! Голка в сіні" - читать интересную книгу автора (Далекий Николай Александрович)

ЗАГАДКОВІ МАЛЮНКИ

Сіроволу здалося, що він тільки-но заплющив очі й відразу прокинувся. Але в кімнаті було видно. Біля ліжка стояв молоденький русявий боєць з лівою рукою на черезплічнику. Капітан упізнав його — Коломієць, за кличкою Художник.

— Товаришу капітан, за наказом начштабу прибув у ваше розпорядження.

Начальник розвідки скочив на ноги, глянув на годинник — п’ята нуль-нуль. Оце так дивина! Голова була свіжа, ясна. Поки взував чоботи, згадав і обговорення плану в штабі, і кого куди послав уночі, і що в якій черговості треба зробити сьогодні. Коломієць вичікувально дивився на нього. Ніжне, наче в дівчини, обличчя, в сірих наївних очах — доброта й смуток. Він — киянин, що закінчив перед війною школу з відзнакою і готувався до вступу в художній інститут. Скільки знає його Сіровол, усе смуток в очах. Воювати навчився, а до війни звикнути не може. В поході квіточки на свій автомат чіпляє…

— Юрком, здається, кличуть?

— Юрком, товаришу капітан.

— Слідчим працювати не доводилося?

Юрко зрозумів, що начальник розвідки жартує, і відповів ніяковою усмішкою.

— Що ж, доведеться попрацювати. Будеш стежити за хлопцями, кожен крок на замітку.

Щось здригнулося в очах бійця.

— Так, за своїми, за своїми, — з серцем сказав Сіровол.

Капітан любив розвідувальну роботу, але стеження в самому загоні завжди було обтяжливим для нього, залишало в душі щось неприємне. Тому він відразу здогадався, які почуття виникли в серці юнака. Обличчя Юрка порожевіло, стало винуватим, наче в хлопчика, якого спіймали на негарному вчинкові. Якщо так буде й далі, то користі з такого помічника буде мало. Треба вселити в його серце несамовите бажання будь-що-будь знайти таємного ворога, змусити думати про це вдень і вночі.

— Юро, ти художник і повинен пам’ятати дитячі малюнки. З отакими, приблизно, підписами: “В цьому лісі, окрім оленя й птахів, є ще й змія. Знайдіть її!”

— Звичайно, — трохи розгубився боєць, ще не розуміючи, куди хилить капітан. — Малюнки-загадки.

— Як їх малюють?

— Перш за все треба гарненько сховати додаткове зображення, аби воно не впадало у вічі. Якщо це змія, то складовою частиною її зображення можуть бути кінчик гілки, вигин рота, а головою — око оленя.

— Значить, треба уважно розглянути всі роги й очі?

— Не тільки. Кожен штрих! Звичайно, такі рисунки виконуються штрихами. Іноді треба розглядати його, обернувши догори ногами.

— Кожен штрих, кажеш. Чудово! Ти зрозумів своє завдання, Юро. До нас у загін заповзла гадюка. її треба знайти. Але це, звичайно, набагато складніше, ніж на дитячому малюнку-загадці. Тому, що гадюка ця, як ти розумієш, у людській подобі, а в нас у загоні близько трьохсот чоловік. От і шукай, де її голова і хвіст.

Юрко дивився на начальника розвідки широко розкритими очима. Він, видно, зважував значимість покладених на нього обов’язків, міру відповідальності і свої сили. І, звичайно, не міг позбутися неприємного почуття, викликаного думкою, що йому доведеться ніби шпигувати за своїми товаришами по зброї.

— Чого мовчиш? Не подобається робота? Треба, Юро…

— Я розумію, товаришу капітан, — боєць облизав губи. — Постараюсь. Правда, я ніколи… Просто не знаю своїх здібностей. Навіть не уявляю…

— Особливих здібностей не треба. Бажання, старанність і трохи кмітливості. Робота буде копіткою. Добре ти сказав: кожен штрих. Доведеться помічати кожен крок, кожну підозрілу деталь і гарненько аналізувати, вловлювати можливий зв’язок, робити висновки. Часом навіть корисно буде перевернути картинку догори ногами.

Сіровол помітив, як здригнулися в нерішучій усмішці губи бійця.

— Ти з другої роти? Ось перше тобі завдання: йди в свою роту й шепни по секрету, що, мовляв, сьогоднішня операція відміняється, а завтра вночі ми нападаємо на Кружно.

— На Кружно, — з готовністю повторив Юрко й проковтнув слину.

— Звідки довідався — ні слова. Постарайся спершу зустрітися з командиром роти віч-на-віч й передати від мене подвійний привіт.

— Подвійний, — кивнув головою боєць. — Віч-на-віч…

— От і все. Владнаєш цю справу й повертайся до мене. Не переживай, спокійненько. Правда за нами, ворога здолаємо!

Цього разу хлопець не стримав широкої усмішки, але очі все ж залишилися сумними. Він пішов, а Сіровол обмився до пояса холодною водою і сів за роботу.

У зошиті тридцять вісім рядків, заповнених “абракадаброю”. Схоже на щоденник: на початку кожного рядка дата, мовби людина відзначала тільки їй зрозумілими значками події кожного дня. Насправді це був список деяких нових бійців загону, які не викликали в капітана цілковитого довір’я, й відповідні примітки. Сіровол завів свій “кондуїт” відразу ж після того, як загін перебазувався з білоруських лісів у район, де українські села й хутори перемішалися з польськими. Він перший зрозумів небезпеку, що чаїлася в новій обстановці. Крім гітлерівців, у цих краях потрібно було остерігатися бандерівців, банд польських націоналістів. Звичайно, якби партизани, як це пропонував Висоцький, не приймали в загін новачків, у Сіровола було б спокійніше на душі, але він не міг погодитися з начштабу. Як відмовити людям, що горять бажанням мстити гітлерівцям? Але “кондуїт” довелося завести…

Кожен із цих тридцяти восьми не викликав у капітана особливої довіри, кожен із них, на його думку, міг виявитися засланим у загін шпигуном. Але сімох із тих, хто потрапив до “кондуїту” начальника розвідки, вже не було в живих. Вони загинули в останніх боях. Троє поляків, троє українців і росіянин, колишній військовополонений, заплатили, як справедливо сказав Бородань, своїм життям за виявлене їм довір’я. І Сіроволу було тяжко дивитися на рядки, помічені перед датою маленьким кружечком. Він тяжко завинив перед загиблими.

Зараз список доведеться збільшити. “Серед оленів і птахів повзає змія. Знайдіть її!” Позаминула ніч не дала нічого, крім підтвердження, що змія існує. Сіровола найбільше дивувала швидкість, з якою агент передавав свої донесення. Очевидно, все ж має передавач. Де ж він зберігає його?

За вікном почулися звуки губної гармошки. “Тиха вода, тиха вода бережки зносить…” Вулицею пройшли троє молодцюватих партизанів і двоє хуторських дівчат у барвистих хустках. На гармошці грав фельдшер Богданюк, дівчата співали. “А що, як одна з таких дівчат радистка? Агент їй шепнув на вушко милі слова, а вона вночі відстукала їх… Моєму помічникові роботи вистачить, без діла не сидітиме. Невід доведеться закидати широко”.

Роботи у Сіровола в цей день виявилося більше, ніж він гадав. Спочатку події розвивалися точно за розробленим планом. Невдовзі після того, як Юрко Коломієць пішов у другу роту, з’явився Долгих. Він приніс клаптик чистого паперу — Вірний підтверджував відомості, передані напередодні. Потім повернулися інші листоноші. Той, що ходив у Кружно, пошти не приніс — у Кружно спокійно. Листоноша, що обслуговував дубовлянську “поштову скриньку”, вручив Сіроволу клапоть пожовклого аркуша з якоїсь польської книги. На одному боці Сіровол, який добре знав польську мову, прочитав таке: “впав на коліна, поцілував край її сукні. Пані Марія, вислухавши признання юного рицаря, відрізала один із своїх розкішних золотистих локонів, перев’язала його шовковою стрічкою й про…” Кохання прекрасної пані і юного рицаря не викликало інтересу в Сіровола. Він перевернув аркуш. Тут ішлося про інше, “…пролетів на змиленому коні й зупинився біля будинку воєводи. Швидко все місто довідалося про прибуття гінця. Стривожені городяни збиралися на вулицях, висловлювали свої припу…”

Безперечно, ці рядки з якогось старовинного роману й були донесенням. У Дубовляни прибув “гінець”, там стривожилися, готуються відбити напад партизанів. Отже, помилки бути не може. Інформація Вірного підтверджується іншим розвідником.

Після сніданку Сіровол розгорнув перед помічником свій секретний зошит. На подив начальника розвідки, Юрко швидко опанував цю науку і навіть порадив, як її удосконалити.

— Товаришу капітан, — сказав він винувато і в той же час з легким усміхом. — Це ж проста річ. Ми в школі на уроках приблизно так листувалися.

— І ти вважаєш, ці записи буде легко розшифрувати, якщо зошит потрапить до когось іншого в руки? — стривожився Сіровол.

— Е ні! Коли, як я пропоную, ускладнити шифри дат і внести до окремого списку назви населених пунктів, у записках ніхто, окрім нас із вами, нічого не зрозуміє. Навіть той, про кого тут ідеться.

І Юрко, одержавши від капітана новий зошит, узявся складати розширений і удосконалений “кондуїт”.

Пізно ввечері в загін повернулися ті, хто ходив у Кружно з завданням украсти поліцая. Поліцая вони не привели, проте принесли лише його сумку. Старший групи Казимир Заремба й німець Карл були поранені, їх ледве довели в розташування загону.