"Танки на мосту! Голка в сіні" - читать интересную книгу автора (Далекий Николай Александрович)

ХІД КОНЕМ

— Хто? — запитав присутніх командир загону.

— Не будемо відбивати хліба в начальника розвідки, — сказав Колесник, — вислухаємо спершу його міркування.

— Давай, капітане!

— Мене насамперед вражає оперативність їхнього агента… — почав Сіровол.

— Атож! — вигукнув начальник штабу. — Просто дивно, як він устиг повідомити про наш намір.

— Ми розпустили чутку про напад на Дубовляни тільки у вівторок удень.

— О десятій тридцять, — уточнив Висоцький.

— Так, о десятій тридцять ми оголосили про це командирам рот, — погодився Сіровол. — До бійців звістка дійшла, звичайно, пізніше.

— Ввечері, мабуть, знали вже всі, — зауважив комісар. — Значить, ця потайна наволоч мала в своєму розпорядженні добу.

— Менше! — похитав головою Висоцький.

Бородань сердито підняв руку — не здіймати шарварку, говорить Сіровол!

— Я згоден з Іваном Яковичем, агент мав у своєму розпорядженні не добу, а лише ніч. Одну ніч! Припустимо. Вірний написав донесення не вдень, а ввечері, перед тим, як віднести його до поштової скриньки. Очевидно, так воно й було. Але ж не Гільдебрандт повідомив Вірного про своє рішення тої ж хвилини, як прийняв його. Звістка про таємний намір начальника гестапо дійшла до Вірного кружною дорогою. Отже, маємо всі підстави припускати, що Гільдебрандт одержав повідомлення свого агента вранці чи навіть над ранок.

— Отуди к бісу! — Бородань здивовано оглянув товаришів. — Що ж це виходить?.. Хто відлучався з підрозділів минулої ночі?

— Двадцять три чоловіки — ті, що були призначені у групи спостереження й на чати. Більше ніхто з хлопців надовго не відлучався. А щоб передати донесення, треба зробити туди й назад щонайменше кілометрів тридцять. Це п’ять годин ходу. Отже, я міркую, що в їхнього агенту або ж є рація, або помічник із місцевого населення. А можливо, і те, й інше.

— Накриємо гада!

— А як не накриємо, Василю Семеновичу?

Всі здивовано глянули на Сіровола: кокетує начрозвідки чи страхується про всяк випадок.

— Ну що ж, тоді… тоді, брат, доведеться шукати іншу людину на твоє місце, — сказав командир загону, розчісуючи пальцями бороду.

— Не лякай його, — всміхнувся комісар. — Сіровол набиває собі ціну.

— Не розумію вас, капітане, — відірвав очі від карти начштабу. — По-моєму, ми можемо розраховувати на успіх. Усе вже, як кажуть, витанцювалося. Ваш план виявився… Одне слово, виправдав себе.

— Я про інше, товариші, — сказав Сіровол, який явно не взяв до уваги погрози Бороданя. — Невдалий варіант не виключається. Принаймні на якийсь час. Ви це прекрасно розумієте… Але припустимо, що ми завтра ж зможемо встановити, хто саме засланий до нас Гільдебрандтом. Та постає питання: чи варто його відразу накривати?

— А що з ним робити? Може, призначити до тебе помічником?

Начальник розвідки ствердно кивнув головою.

— Приблизно так, помічником… Не офіційно, звичайно.

— Хо-хо! — пожвавішав Колесник. — Щось оригінальне.

— Давай, капітане. Ми від хороших ідей не відмовляємося.

— Іван Якович має рацію: зараз ворожому агентові проникнути в загін не так уже й важко. — Помітивши, що командир і комісар хочуть йому заперечити, Сіровол квапливо продовжував: — Ні, ні, товариші, я не хочу торкатися питання, кого та як приймати в загін, як перевіряти. Це окрема тема. До речі, щось на зразок анкет доведеться-таки завести. І я прошу виділити спеціально для цього надійну людину. Нехай веде кондуїт.

— Дамо! — погодився Бородань. — Заводь канцелярію. А зараз викладай свої геніальні плани.

— Мої міркування прості. Якщо ми виявимо шпигуна й ліквідуємо його, Гільдебрандт негайно подбає про те, щоб заслати до нас нового, або включить у гру запасного, якщо такий уже прижився в нашому загоні. То чи варто завдавати зайвої мороки гауптштурмфюреру? Може, простіше зробити так: хай агент навіть після того, як ми взнаємо його, сидить собі до часу в загоні й допомагає нам водити за ніс свого шефа.

— Значить, передбачається завести в себе в загоні свою, так би мовити, ручного шпигуна, — засміявся Колесник.

— Так можна й догратися… — похитав головою Бородань.

— Залежить, як грати, — заперечив Сіровол. — У нас усе-таки буде зайвий козир. Подальші події повинні розгортатися так. Завтра вранці ми повідомляємо командирів рот, що напад на Дубовляни відміняється. Мовляв, замість Дубовлян готується операція проти Кружно. І на день пізніше — в ніч із суботи на неділю. Треба, щоб агент устиг повідомити свого шефа про зміну наших планів. Отут-то й слід простежити за поведінкою декого. Тільки дотримуючись надзвичайної обережності! В агента не повинно виникнути й гадки, що його запідозрюють. А що зробить Гільдебрандт, одержавши нове повідомлення?.. Давайте подумаємо. Ну, як би вчинили ви, Василю Семеновичу, на місці гауптштурмфюрера?

Бородань пробурмотів щось на адресу начальника гестапо і його мами, але все ж почав розмірковувати вголос:

— Напад на Дубовляни було намічено на п’ятницю. Так. так… Одержавши нове повідомлення, я б усе-таки з обережності організував засідку в Дубовлянах, а потім, переконавшись, що агент не збрехав, швидко перекинув би основні сили в Кружно.

Комісар і начштабу рішуче підтримали командира.

— І я так вважаю, — стримано всміхнувся Сіровол. — Тим паче, що шеф не має підстав не довіряти своєму агентові, який досі надсилав досить точну і своєчасну інформацію про наші наміри… Як же розвиваються події далі? Ми націлимо роти на Кружно, підійдемо до нього на п’ять, припустимо навіть, на три кілометри і в останній момент звернемо на Дубовляни. В останній момент, щоб агент, навіть коли він користується рацією, не встиг передати нового повідомлення.

— На Дубовляни? — примружився Бородань. — З метою?

— Цього разу дійсно з метою раптового нападу, який повинен принести нам безсумнівний успіх.

Висоцький відразу ж нахилився до карти, заводив курвіметром.

— Двадцять — двадцять п’ять кілометрів… Пробачте, якщо мінусувати відстань, яка залишиться до Кружно, то додатково доведеться пройти п’ятнадцять — вісімнадцять кілометрів.

— А коли ми вдамо, що збираємося напасти на Куржно зі сходу, то можемо ще в поході відхилитися до Дубовлян, — підказав начальникові штабу Сіровол.

— Гаразд. Тоді лишиться десять — дванадцять кілометрів або дві—дві з половиною години ходу. Встигаємо! Ваше слово, Василю Семеновичу?

Бородань підсунув до себе карту й, підперши обома руками голову, почав розглядати велику, заштриховану зеленим олівцем пляму, що майже впритул підступала до околиць двох невеликих містечок — Кружно і Дубовлян. Лісовий масив, болота, добре знайомі лісові стежки. План, запропонований Сіроволом, був водночас спокусливий і ризикований. У Дубовлянах — залізнична станція, склади, маслозавод. Однак там близько роти гітлерівських солдатів і щось із сотню поліцаїв, укріплення, бетоновані кулеметні гнізда. Навряд чи Гільдебрандт наважиться перекинути хоча б на короткий час значну частину дубовлянського гарнізону в Кружно. Чорта з два! Він настягає сили з інших місць і буде оперувати лише тією зведеною групою. І взагалі не можна гратися з таким, як гауптштурмфюрер, ось візьме та й улаштує в Дубовлянах хоча б невелику засідку.

— Вас щось бентежить, Василю Семеновичу? — запитав Висоцький.

— Так, чогось мені бракує…

— Гадаєте, не клюне? По-моєму…

— Клюне! — впевнено сказав комісар.

— Ні, товариші, давайте все-таки поважати противника, — похитав головою Бородань. — Припустимо на хвилину, що Гільдебрандт удвічі хитріший і розумніший, ніж він є насправді.

— Ну, хитрощів йому не позичати.

— У тому-то й справа. Звичайно, він довіряє своєму агентові, але ж до нас у нього довір’я нема, А якщо він запідозрить, що ми його хочемо підманути за допомогою його ж інформатора?..

Сіровол не сподівався на такий вагомий контраргумент проти свого, здавалося б, так добре продуманого плану. Командир загону мав рацію — в плані не вистачало якоїсь важливої деталі.

— Давайте, товариші, ще раз продумаємо, — запропонував Бородань. — Чотири голови все-таки…

— М-мтак! — хмукнув Висоцький. — Припустимо, Гільдебрандт запідозрить щось. Не виключено, не виключено… Отже, необхідно розвіяти його підозру.

— Потрібна ще якась пастка, — сказав комісар.

— Саме так, психологічна пастка. — Висоцький дістав портсигар, запалив від каганця. — Слухайте, капітане, а чи не можна підкинути ще якогось черв’яка гауптштурмфюрерові?

— О-о! — вигукнув Бородань. — Ще одного товстого черв’яка, щоб падло проковтнуло гачок намертво. А помізкуй-но, розвіднику.

Сіровол мовчав. Гарячково перебирав у пам’яті різні варіанти й бракував їх один за одним. У потилиці знову з’явився легкий біль. Яку, яку ще пастку можна придумати для гауптштурмфюрера? Психологічну… Це начштабу правильно визначив. Стоп! Здається, підійде.

— Товариші, а якщо завтра з Кружно зникне який-небудь поліцай? Зникне, припустимо, за досить загадкових обставин?

— А що це дасть? — не зрозумів комісар.

— Особисто мені — клопіт з організацією викрадення, а начальникові гестапо — впевненість, що ми затіваємо проти Кружно щось серйозне.

— Але поліцай повинен бути не якийсь там замухришка, а довірена в фашистів, добре поінформована людина, — визнав за потрібне уточнити Висоцький.

— Візьмемо караульного начальника або щось у цьому роді.

Комісар лукаво глянув на начштабу.

— В такому ділі наші два німці можуть придатися…

— А що, капітане, комісар добре радить, — зрадів Бородань. — Посилай Зарембу, а з ним Ернста і Карла. Вони серед білого дня будь-якого поліцая заарканять. Командир загону поклав долоню на карту. Це означало, ідо він прийняв рішення.

— Так, тепер начебто все на місці. План начрозвідки приймаємо. В основному! Питання про напад на Дубовляни буде вирішено залежно від того, як складіться обставини. Начальникові штабу розробити операцію. Головний удар — проти станції і складів. Виділяється група для обманного маневру в район костьола й казарми. Вони починають першими. Хай здіймуть якомога більший гамір… Командирам рот наказати готуватися до операції проти Кружно. Кожна рота висилає в район операції невеликі розвідгрупи. Завдання — пильний нагляд і вивчення обстановки в місті й навколо нього. Комісар проводить у ротах бесіди про пильність. У загальній, звичайно, м’якій формі. Начальникові розвідки вести активне спостереження за Дубовлянами, одночасно пустити чутку про напад на Кружно. Стежити за кожною людиною. Кого тобі в помічники дати?

— Я просив би Федосенка.

— Он як! Кращого підривника захотів? Не вийде. Когось із поранених бери. Хоча б того ж самого Москальова.

— Ні, Москальов не підходить.

— Чому? — здивувався Бородань. — Він же виявився справжнім героєм, радистку врятував. Не розумію.

— Є одна неясність у Москальова, — зітхнув Сіровол. — Незрозуміло, як це трапилося, що поліцай їх не помітив.

— Але ж Шиліна підтверджує.

— Шиліна каже, що поліцай їх бачив. Бачив і пройшов мимо… Чудеса! А мені вірити в чудеса не дозволяється.

— Гаразд, — сказав начштабу, — тоді беріть Коломійця, Художника.

Сіровол з сумнівом похитав головою.

— А чим поганий Художник? — сказав Бородань. — Хай веде канцелярію. Він твою абракадабру відразу схопить. Начштабу, завтра о п’ятій нуль-нуль Художника до начрозвідки. Все? Тоді, як кажуть, по конях, друзі!

Цієї ночі Сіровол мав не так уже й багато роботи. Не минуло й півгодини, як хутір залишило ще два листоноші. Один рушив у бік Кружно, другий — до Дубовлян. Кожен мав схований шматочок тонкого березового лубу з видряпаними на них знаками запитання й оклику і з закарлючкою, однаково схожою на літеру “З” і цифру “3”. Це означало: “Слідкуйте за обстановкою. Повідомляти терміново. Третій”. Підготовка групи, в завдання якої входило викрадення поліцая, теж не забрала багато часу. Ернст Брюнер, вислухавши Сіровола, тільки глянув на свого товариша й сказав: “Хороше. Це буде зроблений лютче, як не можна”. Десь опівночі четверо рушили в темінь — двоє з них були в німецькій формі.

Коли Сіровол повернувся до своєї хижі, боєць-вістовий, що жив із ним, відчиняючи двері, сказав сонним голосом:

— Товаришу капітан, тут бабуся вам залишила навар якийсь із сіна. Каже, для голови.

У кімнаті пахло ромашкою, чебрецем. Засвітили каганець. На лавці стояв обкутаний ганчір’ям казанок і дерев’яні ночви, накриті чистим рушником. “Поможе чи не поможе, а ти спробуй, небоже, — подумав Сіровол. — Принаймні гірше не буде”. Сіровол старанно змив голову й ліг, скинувши тільки чоботи. Цієї ночі начальник розвідки міг спати. І народна медицина зробила своє: він заснув, як тільки голова його доторкнулася до подушки.