ЧАСТИНА І

Розділ І ситуація на україні в грудні 1918-го року

Сх. ч. 1.

В грудні 1918 року, з переходом влади до Директорії, виявилось, що Україну оточено зі всіх сторін ворогами. Так:

1. На південному сході провадилось переслідування відступаючих невеликих загонів добровольців.

2. На півночі та сході вже починають, не виголошуючи війни, натискати на Україну московські большевики.

3. На заході: а) ворожо невтральні румуни, б) поляки, виставивши на той час проти нас фронт, вели уперті бої з галичанами за Львів.

4. На півдні – в районі Одеси й Миколаєва та Херсону – військо Антанти та добровольці.

Сх. ч. 1.

Тоді ж таки, у грудні проти всіх цих ворогів Український Генеральний Штаб утворив фронти.

1. Лівобережний фронт, що обхоплював Лівобережну Україну (Командувач фронтом отаман Балбачан).

2. Правобережний фронт, що складався з пiвнічної групи (отаман Оскілко) і Дністрової (до складу військ цього фронту входила також Галицька Армія, що керувалася майже самостійно).

3. Південна група (командувач ген. Греків). Йому підлягали також відділи отамана Григор'єва.

До того був ще внутрішній фронт; проти поодиноких вогнищ місцевого большевизму, з якими боролися імпровізовані загони з різними самозванними отаманами на чолі.

Майже у всіх головних мiстах України ще перебували німецькі частини, але за малим вийнятком (м. Полтава) вони трималися невтрально і лагодились до виїзду додому. Покладене на них Антантою завдання обороняти на якийсь час кордони України від большевиків, вони майже не виконували і помалу-малу евакувались на батьківщину.

Боротьба війська Директорії з гетьманським військом, а також повсюдне повстання в значній мірі розіклало германську окупаційну армію. Чимало її частин було роззброєно підчас повстання і відібрано від них військове майно.

До наступу большевиків базою української армiї була вся територія України. Директорія мала в своїх руках величезні запаси військового майна, яке лишилося на Україні з базисних склепів південно-західнього та почасти румунського фронтів. Надалі під загрозою большевиків базу було перенесено в район Волочиськ, Тернопіль, Броди, Рівне і туди звозилося всі запаси з решти української території. Але годі було сподіватися швидко перевезти все військове майно на нову базу. Малося також перекинути частину бази на Одесу, у випадку згоди з Антантою. Український уряд Остапенка стримів до цієї згоди.

Загальне число козаків, головним чином, селян, що стали на заклик Директорії в ряди українського війська, на той час перевищувало 300 тисяч душ. З огляду на неналагоджений апарат постачання і недостачу старшинського складу така кількість війська була далеко більшою, ніж яку Директорія могла за даних умовин хутко зорганізувати і забезпечити всім потрібним.

Більшість військових з'єднань виникла революційним шляхом і являла мало організовані дрібні тактичні одиниці зі своїми отаманами на чолі, що часто-густо дуже мало тямили у військовій справі.

Багато кадрових старшин було зметено революційною бурею, розігнано і зникло з України.

На поверхню виплило чимало авантурників, отаманчиків, часом навіть і не старшин. Їх винесло на своїх плечах повстання. Лише частина старшинства було справжніми лицарями, що стали на захист своєї батьківщини. На них і впав увесь тягар дальшої боротьби.

8 корпусів, заснованих за гетьмана, в більшості зруйновано чи в значній мірі ослаблено. Усе постачання цих корпусів, що складалося, з різного припасу на 6 місяців, було майже знищено під час повстання.

За гетьмана на українську службу пiшло багато старшин Генерального штабу.

На жаль, новий військовий міністр, він же й Начальник Генерального Штабу, генерал Осецький, як і Уряд, з недовір'ям поставились до старшин Генерадьного Штабу і витиснули цю інтелігентну військову силу з України, не пробуючи затримати її у себе і використати для організації та керування армією.

На Україні залишилась лише незначна кількість старшин Генерального Штабу.

Взагалі ж Українська Армія хоч була й велика, але мало організована, мала слабенький старшинський склад, особливо в Штабах, артилерії і на вищих командних постах.

Належної дисципліни також бракувало.

Таким чином, стратегія мала в своїх руках дуже великий, але майже неорганізований військовий апарат і ворогів на всіх фронтах України.

Штаб Дієвої Армії був свідомий того, що за таких політичних обставин, якими вони склались довкруги, стратегія не здолає, успішно боротися на всiх фронтах.

І от, наприкінці грудня 1918 р. начальник оперативного відділу полковник Капустянський подав з приводу цього свою доповідь на ім'я Головного Отамана Петлюри.

Ось вона:

ГЕНКВАРТ I.

Генерал-Квартермистер

(Для доповіді Гол. Отам. Петлюрі)

Начальник

Оперативного Відділу

Штабу Дієвої Армії

Полк. Капустянський

Ч. 30 грудня 1918 р. м.Київ.

ДОПОВІДЬ

Становище на фронтах і засоби, необхідні для успішного захисту України.

1. Супротивник.

а) Зі сходу та з півночі, примірно з фронту Куп'янськ – Новозибків – Лунинець большевики розпочали натиск на Україну.

Їх завданням є захопити Київ установити свою владу на Україні, використати наші сили й засоби для боротьби з державами Згоди, добровольцями та Доном.

б) З північного заходу веде операції організоване польське військо з метою заволодіти всією Східньою Галичиною; є так само підстави гадати, що поляки мають заміри на Волинь і Поділля.

в) З півдня ми тримаємо фронт проти добровольчих частин і держав Згоди.

г) Нарешті, ми межуємо з Доном і Кримом.

Отже справитися зі всіми супротивниками Україна не може ні з огляду на кількість війська, що є до її розпорядимости, ні з огляду на характер настроїв його і на недостачу забезпечення, обмундировання, артилерії та вогнепального припасу.

Тому необхідно визначити наші сили, їхній настрій в залежності від супротивника і, обравши важливішого ворога (одного чи двох), з рештою увійти у згоду, забезпечивши собі їхнє співділання чи в конечному випадкові невтральність.

2. Наші сили.

Озброєні сили України складаються з двох нерівних по вартості елементiв: галичан і наддніпрянців.

Галичани.

а) Січовики і поповнення до них – прекрасний бойовий елемент.

б) Сили, організовані в самій Галичині з демобілізованих козаків австрійської армії і прикликаних тепер. Це теж доволі надійний елемент і їх можна зуживати як проти поляків, так і в боротьбі з большевиками. Велику енергію і стійкість виявлять галичани в боротьбі проти поляків.

Наддніпрянці.

а) Порівнююче, добре організовані, з бойовим запалом частини Запорізької, Республіканської, Сiро-Жупанних та ін. дивізій.

б) Нарешті, покликані через мобілізацію. Це найбільш численний елемент, але мало надійний, в боротьбі з большевиками.

З огляду на те, що головний контингент козаків є селяни, то необхідно, щоб не виникло катастрофи, здати собі ясний звіт, в імя чого піднялося селянство, які воно поставило собі завдання, та оскільки і проти якого ворога готове обстоювати свої інтереси.

Селянство, отже, піднялося з великим захопленням і стало в ряди війська Директорії проти гетьмана, німців та дідичів.

Скинувши ненависних німців і гетьмана, що їм допомагав, отримати землю – ось девіз селянства.

Взагалі у своїй більшості селянство піднялося, головним чином, з причин соціяльних, і лише частина його керувалася сильним національним почуттям.

Далі, чи бажає селянство та робітнича маса самостійности у чистому вигляді?

На це запитання, на жаль, можна відповісти негативно. Лише найбільше свідома меншість захоплена національною ідеєю. Решта ж хоче співпраці з Великоросією. Звичайно, не підлеглости їй, а федерації з нею на умовах рівного з рівним.^[4]

От головніша думка селянства та робітництва.

З цим треба рахуватися, хоч як би це не було боляче для ідейних керівників національного відродження.

В цю точку і направляють свої зусилля як большеники, так і реакційний елемент. Окрім того, частина селянства, а особливо робітники, не зазнавши большевизму на власній шкурі, почувають велику симпатію до большевиків, рахуючи, що вони найбільш яскраво виражають народні стремління.

От через що й важко примусити наше мобілізоване військо та повстанців енергійно боротися з большевиками.

3. Ставлення до союзників.

Селянство та простолюд симпатизували державам Згоди, відчуваючи, що тільки від їх успіху на західньому фронті залежить визволення України з-під німецького ярма та утиску.

В даний момент, в наслідок боротьби Директорії з Гетьманщиною і політики союзників, наше військо насторожилось і почасти боїться приходу Антанти, лякаючись, що знову «буде взято реакційний курс, і земельний закон, намічений Директорією, не пройде в життя. Таким чином, доволі одержати від Антанти запевнення в тому, що вона не стане втручатися у внутрішні справи і гарантуватиме селянам землю, як і військо і народ приязно зустрінуть союзників.

В усякому разі, у випадку ускладнень з союзниками наше військо неохоче піде з ними битися, взявши на увагу високу технiку та їх видатні бойові якості.

Третій супротивник – поляки.

До них в народі живе історична неприязнь. Наші місцеві дідичі-поляки своєю жорстокістю за гетьмана тільки підсилили цю ненависть.

До поляків селянство ставиться взагалі вороже, але, на жаль, широкого розуміння необхідности боротьби з поляками за рідну нам Галичину в масах нема. Лише найсвідоміші пристали б на те, щоб іти рятувати Галичину і битися, з «ляхами». Більшість же, наколи й піде на цю боротьбу, то неохоче і без ентузіязму.

Нарешті, Дін і добровольці.

До Дону ставлення дружньо-невтральне (також, мовляв, козаки), до добровольців почасти вороже, особливо за пізніший час. Їх мають за поборників монархічного початку та реакцiї.

Яскраво ж виражені національні українські кола побоюються замахів на самостійність України з боку добровольців.

Отже, битися власними силами одночасно зі всіма цими супротивниками Україна, безумовно, не здолає.

Думать інакше – це жити мріями, а не дійсністю.

Де ж вихід з цього становища?

Головніший і найнебезпечніший ворог – большевики. З ними військо неохоче б'єтся на фронті, опріч того, в середині країни большевики мають багато прихильників, особливо серед робітників і селянської бідноти. Необхідно також взяти під увагу вмілу агітацію большевиків і малу свідомість та темноту нашого війська і народніх мас.

Большевики, захопивши владу, відразу ж повернуть внівець самостійність Української Держави, а соціялістичними експериментами доведуть країну до повної руйнації і зроблять її ареною найжорстокіших боїв.

Безумовно, всюди буде направлене військо з усіх сторін: поляки, румуни, союзники, донці, добровольці, – все це повалить на Україну, якщо вона вступить в спілку з большевиками чи визнає їх владу. Тоді навіть і про федерацію не прийдеться мріяти, – Україну просто розтопчуть.

Певна річ, ми можемо надіслати проти большевиків непохитні галицькі частини і при їх допомозі стримувати большевиків, але це треба робити негайно, бо через кілька день це зробити може бути запізно.

Але якими силами ми тоді будемо успiшно боротися з Антантою, Польщею та ін.?… Тому: або з большевиками проти Антанти, або з Антантою проти большевиків. Іншого виходу немає.

Сділка з большевиками є загибіль для України. Дати вони нам нічого не дадуть, окрім терору, анархії та грабунку. Наочний приклад – згода Німеччини з большевиками і наслідок цього – розгром Антантою Німеччини та наруга й заколот в середині країни.

Лишається зав'язати згоду з Антантою. З нею за певних обставин можна досягти гарних наслідків.

Союзники порішили роздавити большевизм. Вже ведуться операції на Петербург. З півдня натискають добровольці та донцi, добре забезпечені технічно Державами Згоди. Сюди ж скероване військо Згоди (на Кавказ).

Для союзників у цій боротьбі важливо забезпечити себе співділанням України, як бази для наступу в найголовнішім напрямку на Москву і забезпечення флангу й тилу Донської та Добровольчої Армії. Ув'язнути в боротьбу з Українським народом союзникам теж не всміхається. Тому виникає можливість зійтися з ними примірно на таких умовинах:

1. Україна бере участь в активній боротьбі з большевиками, союзники від себе гарантують приєднання Східньої Галичини й Буковини до Наддніпрянської України.

2. Невтручання у внутрішні справи, та

3. Залежно від того, як нам вдасться виторгувати: конфедерацію чи самостійність, чи як вирішать це питання українськi Установчі Збори. (Прим. iде лише про те, щоб добитися реальної допомоги для організації власної мілітарної сили і захисту нашої країни).

Тоді буде змога перекинути всі ліпші сили проти большевиків, бій на Польсько-Галицькому фронті стане непотрібним.

Якщо ж не випаде увійти у згоду щодо Галичини, то дати союзникам, якщо вони вирішать боротися з большевиками, вільно перепровадити своє військо через український терен, підтримавши їх частини на фронті своїм військом в невеликій кількості. Решту ж сил і засобів направити проти Польщі.

Або ж, і це буде ліпше, просити союзників про допомогу Україні технічними засобами, військо ж їх направити в тил большевикам через Донщину.

Тільки таке вирішення цього питання може вивести Україну на широкий шлях державного будівництва.

Боротися ж на всі фронти, не маючи надії на перемогу, дуже героїчно, але не розумно.

Полк. Капустянський.