"Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії" - читать интересную книгу автора (Ролінґ Джоан Кетлін)(с) froggy — РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ —Гаррі вибіг по сходах у свою кімнату й підскочив до вікна саме вчасно, щоб побачити, як Дурслева машина виїхала з заїзду і віддалилася по дорозі. На задньому сидінні між тіткою Петунією й Дадлі стирчав Дідалусів циліндр. Наприкінці Прівіт—драйв машина звернула праворуч, на мить відбила вікнами багрянець призахідного сонця й зникла. Гаррі взяв Гедвіжину клітку, "Вогнеблискавку" й рюкзак, востаннє обвів поглядом свою неприродно охайну кімнату, незграбно спустився в коридор і склав там біля сходів клітку, мітлу й наплічник. Швидко смеркало й коридор повнився вечірніми тінями. Дивно було стояти тут мовчки й усвідомлювати, що назавжди покидаєш цей дім. Колись давно, як Дурслі їхали десь порозважатися, а його залишали тут, ці години самотності ставали для нього справжньою насолодою. Він похапцем висмикував щось смачненьке з холодильника й біг нагору погратися на комп'ютері Дадлі, або вмикав телевізор і перемикав канали, шукаючи щось до душі. Згадавши ті часи, Гаррі відчув дивну порожнечу в грудях, наче згадав про втраченого меншого брата. — Ти не хочеш востаннє глянути на дім? —запитав Гедвіґу, котра сердито ховала голову під крило. — Ми вже ніколи сюди не повернемось. Невже не хочеш згадати, як нам було тут гарно? Глянь, наприклад, на цей килимок під дверима. Які спогади… Дадлі його обблював, коли я врятував його від дементорів… А виявилося, що він усе ж мені вдячний, можеш у це повірити?… А торік влітку у ці двері ввійшов Дамблдор… На якусь мить Гаррі згубив думку, та Гедвіґа, замість допомогти її знайти, вперто ховала голову під крило. Гаррі відвернувся від вхідних дверей. — А отут, Гедвіґо… — Гаррі відчинив дверцята комірчини під сходами, —…я колись спав! Ти мене тоді ще не знала… О, ти диви, яка ж вона малесенька, я вже й забув… Гаррі подивився на складене в коморі взуття та парасольки, й пригадав, як він, прокидаючись, майже щоранку бачив на сходах над головою кількох павуків. Він тоді ще не знав про справжню свою натуру; ще не знав, як загинули батьки і чому з ним так часто траплялися різні дивні події. Але Гаррі й досі пам'ятав ті сни, що вже тоді його переслідували: тривожні сни, в яких спалахувало зелене сяйво, а якось (дядько Вернон ледь не розбив машину, коли Гаррі розповів про цей сон) йому приснився летючий мотоцикл… Раптом десь неподалік щось оглушливо заревіло. Гаррі рвучко випростався, вдарившись тім'ям об низький одвірок. Пробурмотівши кілька найсмачніших дядькових проклять, він побрів, спотикаючись, на кухню і, потираючи голову, визирнув з вікна в садочок за будинком. Темрява, здавалося, взялася брижами, а повітря затремтіло. Одна по одній почали вигулькувати постаті, вивільнені з закляття "розілюзнення". Найбільше вирізнявся Геґрід у шоломі й захисних окулярах, верхи на величезному мотоциклі з чорною коляскою. Дехто злазив з мітел, а двоє зістрибнули зі схожих на скелети чорних крилатих коней. Рвучко відчинивши задні двері, Гаррі побіг до прибулих. Залунали вітальні вигуки, Герміона обвила його шию руками, Рон поплескав по спині, а Геґрід запитав: — Усьо файно, Гаррі? Готовий вирушати? — Аякже, — радісно всім усміхнувся Гаррі. —Тільки я не сподівався, що вас буде так багато! — Змінилися плани, — прогарчав Дикозор, тримаючи два величезні, натоптані мішки і з шаленою швидкістю озираючи магічним оком то темніюче небо, то дім, то садок. — Усе розповімо, але спочатку сховаймося під дах. Гаррі повів усіх на кухню, де, регочучи й базікаючи, всі посідали: хто на стільці, хто на відполіровані тіткою Петунією До блиску кухонні столи, а хто сперся на бездоганно чисті побутові прилади. Там були довготелесий Рон; Герміона, із заплетеним у косу непокірним волоссям; Фред та Джордж з однаковісінькими усмішками; довговолосий Вілл, увесь у шрамах; лисіючий добряк містер Візлі у перекошених окулярах; одноногий потертий у боях Дикозор, чиє ясно—блакитне магічне око постійно вертілося в очниці; Тонкс із коротким волоссям її улюбленого яскраво—рожевого кольору; посивілий Люпин, якому додалося зморшок; струнка вродлива Флер з довгими сріблясто—білими кучериками; лисий, чорний і кремезний Кінґслі; Геґрід з кошлатою гривою й бородою, що мусив згорбитися, щоб не зачіпати головою стелі, та Манданґус Флечер, дрібний, брудний і заляканий, з понурими, мов у пса, очима й скуйовдженим волоссям. Серце в Гаррі мало не вистрибувало з грудей від радості: він їх усіх страшенно любив, навіть Манданґуса, якого ледь не задушив під час попередньої зустрічі. — Кінґслі, ти ж маєш охороняти маґлівського прем'єр—міністра! — гукнув Гаррі через кухню. — Один вечір і без мене обійдеться, — відповів Кінґслі. — Ти важливіший. — Гаррі, вгадай, що це? — запитала Тонкс зі свого місця на пральній машині й помахала йому лівою рукою, на якій виблискувала обручка. — Ви одружилися? — скрикнув Гаррі, позираючи то на неї, то на Люпина. — Шкода, що тебе не було, Гаррі. Ми не робили зайвого розголосу. — Це класно, поздоро… — Усе, все, поговоримо потім! — ревнув Муді, перекрикуючи гамір, і на кухні запала тиша. Муді кинув собі під ноги мішки й повернувся до Гаррі. — Дідалус уже, мабуть, сказав тобі, що ми мусили відмовитися від плану "А". Пій Тікнесі перебіг на ворожий бік, і це нам дуже все ускладнило. Він розпорядився карати ув'язненням під'єднання цього будинку до мережі порошку флу, розміщення тут лети—ключів та спроби явитися чи роз'явитися. Усе це робилося буцімто для твого захисту, щоб не міг напасти Відомо—Хто. Абсолютно безглузде пояснення, бо тебе тут і так захищають материнські чари. Насправді він зробив усе, щоб не дати тобі звідси безпечно вибратися. — Друга проблема: ти неповнолітній, а отже, й досі маєш на собі Слід. — Яне… — Слід, Слід! — нетерпляче повторив Дикозор. — Чари, що відстежують магічну діяльність серед неповнолітніх, і завдяки яким міністерство довідується про підліткову магію! Якщо ти сам, чи хтось інший біля тебе накладе за—кляття, щоб тебе звідси забрати, Тікнесі негайно про це знатиме — а отже, і смертежери. — Не можна чекати, коли Слід перестане діяти, бо щойно тобі виповниться сімнадцять, як ти позбудешся захисту, наданого матір'ю. Словом, Пій Тікнесі вважає, що загнав тебе в глухий кут. Гаррі не міг не погодитися з невідомим йому Тікнесі. — Що ж нам робити? — Скористаємось єдиними наявними в нас транспортними засобами, єдиними, яких не виявить Слід, бо для їхнього використання не треба ніяких заклять — мітлами, тестралами і Геґрідовим мотоциклом. Гаррі бачив вади цього плану, одначе прикусив язика, щоб Дикозор сам про все розповів. — Так от, чари твоєї матері перестануть діяти за двох обставин: коли ти станеш повнолітній або… — Муді показав жестом на бездоганно чисту кухню, —…коли перестанеш називати цей будинок своїм домом. Твій шлях і шляхи твоїх тітки з дядьком сьогодні розійшлися, і ви всі чудово розу мієте, що ніколи вже вам не жити разом. Правильно? Гаррі кивнув. — Отож, коли ти зараз звідси вийдеш, то дороги назад не буде, і чари зникнуть одразу за порогом. Ми вирішили зламати ці чари раніше, бо інакше лишається чекати, поки прийде Відомо—Хто і схопить тебе в ту саму мить, як тобі стукне сімнадцять. — На наше щастя, Відомо—Хто не знає, що ми перевозимо тебе сьогодні. Ми злили міністерству дезінформацію, ніби ти залишишся тут аж до тридцятого. Однак ми маємо справу з Відомо—Ким, тож не можна покладатися тільки на те, що він чекатиме іншого дня. Він, очевидно, має зо два смертежери, які патрулюють небо в цьому районі. Тому ми забезпечили усіма можливими рівнями захисту дванадцять різних будинків. Усі вони мають такий вигляд, наче саме там ми збираємося тебе ховати, усі вони так чи так пов'язані з Орденом. Це мій будинок, Кінґслева хата, будинок Моліної тітоньки Мюріель… ти зрозумів задум. — Так, —не зовсім чесно відповів Гаррі, бо він і далі бачив у цьому плані величезну прогалину. — Ти полетиш до батьків Тонкс. Коли опинишся в радіусі захисних заклять, накладених нами на їхній будинок, то скористаєшся летиключем до "Барлогу". Питання є? — Е—е… є, — відповів Гаррі. — Може, вони спершу й не знатимуть, до якого з дванадцяти захищених будинків я прямую, але ж незабаром усе збагнуть, коли… — він швидко полічив присутніх —…чотирнадцятеро душ полетять до батьків Тонкс. — Ага, — сказав Муді, — я ж забув згадати основне. Ми не полетимо всі чотирнадцятеро до батьків Тонкс. Сьогодні в небі виявиться семеро Гаррі Поттерів, і кожен матиме супутника, і всі такі пари летітимуть до різних безпечних будинків. Муді вийняв з—під плаща баклажку чогось схожого на багно. Йому більше не треба було нічого говорити — Гаррі миттю зрозумів його задум. — Ні! — крикнув він так, що аж голос забринів у кухні. — Не вийде! — Я їх попереджала, що ти так це сприймеш, — трохи зарозуміло сказала Герміона. — Якщо ви гадаєте, що я дозволю шістьом людям ризику вати життям!… — …бо ми ж ризикуємо вперше, — зіронізував Рон. — Це зовсім інакше — прикидатися мною… — Та з нас це нікому не подобається, Гаррі, — серйозним тоном сказав Фред. — Ти собі уяви: щось піде не так — і ми назавжди залишимося худющими рябими очкариками. Гаррі не засміявся. — Ви нічого не зможете без моєї допомоги, вам буде потрібне моє волосся. — То що — наш план провалився? — зітхнув Джордж. — Це ж очевидно, що без твоєї допомоги ми не дістанемо жодної твоєї волосинки. — Ну, так, тринадцятеро проти одного типа, якому заборонено користуватися чарами; у нас нема шансів, — додав Фред. — Смішно, — скривився Гаррі. — Страшно дотепно. — Якщо доведеться застосувати силу, так і буде, — прогарчав Муді і його магічне око аж затремтіло, коли він люто вп'явся ним у Гаррі. — Тут усі повнолітні, Поттере, і всі готові йти на ризик. Мандангус знизав плечима й скорчив гримасу. Муді скоса повернув у його бік магічне око. — Не сперечаймося. Ми тільки час гаємо. Мені потрібне твоє волосся, негайно. — Та це ж божевілля, нема потреби… — Нема потреби! — прогарчав Муді. — Коли Відомо—Хто на волі й половина міністерства перейшла на його бік? Поттере, якщо нам пощастить, він заковтне фальшиву наживку й плануватиме захопити тебе тридцятого числа, але він був би ідіотом, якби не тримав десь тут на чатах одного— двох смертежерів, бо я й сам би так зробив. Поки діють чари твоєї матері, вони не можуть напасти на тебе чи на цей будинок, але дія чарів ось—ось закінчиться, а смертежерам приблизно відомо, де він розташований. Це наш єдиний шанс їх обдурити. Навіть Відомо—Хто не зможе розділитися на сім частин. Гаррі перехопив Герміонин погляд, але відразу відвернувся. — Отже, Поттере… кілька волосинок, якщо твоя ласка. Гаррі зиркнув на Рона — той корчив йому гримаси, ніби підказуючи: "Та дай скоріше". — Негайно! — крикнув Муді. Усі погляди були звернені на нього, тож Гаррі схопив на маківці жмутик волосся й висмикнув. — Добре, — Муді пошкутильгав до нього, на ходу витяга ючи з баклажки затичку. — Сюди вкидай, будь ласка. Гаррі кинув волосся в каламутну юшку. Коли воно торкнулося поверхні, настійка почала кипіти й диміти, і зненацька стала яскраво—золотиста й прозора. — О, Гаррі, ти значно апетитніший за Креба з Ґойлом, — пожартувала Герміона, але побачила підняті Ронові брови, почервоніла й виправилась: — Ти ж розумієш, про що я… Ґойлів відвар завжди мені нагадував шмарклі. — Так, прошу фальшивих Поттерів займати чергу, —сказав Муді. Рон, Герміона, Фред, Джордж і Флер вишикувалися перед сяючою раковиною тітки Петунії. — Одного не вистачає, — зауважив Люпин. — Осьо,—похмуро буркнув Геґрід, схопив за комір Мандан—ґуса й поставив одразу за Флер; та наморщила носа й ступнула крок уперед, опинившись між Фредом і Джорджем. — Я ж ото казав, що ліпше б я був охоронцем, — пробурмотів Манданґус. — Цить, — прогарчав Муді. — Я тобі вже теж казав, безхребетний хробаче, що як нарвемося на смертежера, то він захоче Поттера впіймати, а не вбити. Дамблдор завжди казав, що Відомо—Хто захоче покінчити з Поттером особисто. Якраз охоронцям і буде найгірше, бо смертежери їх убиватимуть не задумуючись. Це не дуже заспокоїло Манданґуса, але Муді вже вийняв з—під плаща шість чарочок, роздав усім, і в кожну налив багатозільної настійки. — Ну, всі разом… Рон, Герміона, Фред, Джордж, Флер і Манданґус вихилили чарки. Усі зойкнули й скривилися, коли юшка потекла їм у горло. їх миттєво почало роздувати й спотворювати, наче вони були з гарячого воску. Герміона й Манданґус на очах підросли; натомість Рон, Фред і Джордж зменшилися; чуби їхні потемнішали, а довге волосся Герміони й Флер ніби змоталося їм у голову. Муді, якого це анітрохи не вразило, почав розв'язувати свої великі мішки, а як розігнувся, то перед ним, хекаючи й відсапуючись, стояло шестеро Гаррі Поттерів. Фред і Джордж повернулись один до одного й сказали в один голос: — Ого… ми ж однакові! — Хтозна, чогось мені здається, що я все одно гарніший, —роздивлявся своє віддзеркалення в чайнику Фред. — Бе—е, — скривилася Флер, побачивши себе у дверцятах мікрохвильовки, — Білл, не дивись на мене… я бридка. — Для тих, у кого одяг став завеликий, я маю менші розміри, — Муді вказав на перший мішок. — І навпаки. Не забудьте про окуляри, в бічній кишеньці є шість пар. А як одягнетесь, то в другому мішку знайдете свій багаж. Справжній Гаррі подумав, що нічого химернішого він ще не бачив — а йому доводилось бачити чимало дивовиж. Він дивився, як шестеро його двійників нишпорять у мішках, витягують одяг, надівають окуляри й запихають у мішки свої речі. Хотілось попросити їх поводитися делікатніше, коли вони почали безцеремонно роздягатися, виставляючи напоказ його тіло — чого, мабуть, не робили б зі своїм. — Я знав, що Джіні набрехала про татуювання, — сказав Рон, розглядаючи свої голі груди. — Гаррі, в тебе такий жахливий зір, — зітхнула Герміона, нап'ялюючи окуляри. Одягнувшись, фальшиві Гаррі Поттери взяли з другого мішка по рюкзаку й по совиній клітці з опудалом полярної сови в кожній. — Добре, —сказав Муді, коли перед ним нарешті вишикувались семеро екіпірованих Поттерів—очкариків з багажем У Руках. — Пари будуть такі: Манданґус полетить зі мною, на мітлі… — А чо' це я з тобою? — крекнув найближчий до дверей Гаррі. — Бо саме за тобою треба пильнувати, — прогарчав Муді, що й справді вже не зводив з Манданґуса свого магічного ока: — Артур і Фред… — Я — Джордж, — сказав близнюк, на якого вказував Муді. — Ви що, не можете нас розрізнити, навіть коли ми стали Гаррі? — Вибач, Джордж… — Та я вас підколов, я справді Фред… — Не клей дурня! — гаркнув Муді. — Другий з вас… Джордж, Фред чи хто там він… хай буде з Ремусом. Міс Делакур… — Я посаджу Флер на тестрала, — втрутився Вілл. — Вона не любить мітел. Флер підійшла й стала коло нього, обдарувавши Вілла таким сентиментальним і відданим поглядом, якого, сподівався Гаррі, ніхто й ніколи більше не побачить на його обличчі. — Міс Ґрейнджер теж на тестралі, разом з Кінґслі… Герміона щасливо всміхнулася Кінґслі; Гаррі знав, що Герміона теж невпевнено тримається на мітлі. — Роне, лишилися ми з тобою! —Тонкс радісно помахала Ронові, перекинувши кухонну підставку для чашок. Рон не був такий задоволений, як Герміона. — А ти зо мною, Гаррі. Всьо файно? — запитав трохи стурбований Геґрід. — Будемо на мотоциклю, бо я си заважкий для мітел і тестралів. Тіко ти будеш у тій колясочці, бо на самому мотоциклю тобі не стане мійсця. — Чудово, — сказав Гаррі не дуже щиро. — На нашу думку, смертежери очікують, що ти будеш на мітлі, — сказав Муді, мабуть, здогадуючись, що відчуває Гаррі. — Снейп мав досить часу, щоб розповісти їм про тебе все, тож якщо нарвемося на якихось смертежерів, то можна не сумніватися, що вони виберуть одного з тих Поттерів, що вільно володіють мітлою. Ну, все, — він зав'язав мішок з одягом фальшивих Поттерів і пішов до дверей, — до відльоту лишається три хвилини. Немає сенсу замикати двері, бо вони все одно не стримають смертежерів, коли ті сюди припруться… Ходімо… Гаррі кинувся в коридор по рюкзак, "Вогнеблискавку" й Гедвіжину клітку, а тоді долучився до всіх у темряві садочка за будинком. Довкола в руки наїзникам стрибали мітли; Кінґслі вже підсадив Герміону на великого чорного тестрала, а Білл допоміг Флер вилізти на другого. Геґрід стояв напоготові коло свого мотоцикла, нап'явши захисні окуляри. — Це той самий? Сіріусів мотоцикл? — Вгадав, — радісно всміхнувся Геґрід. — Той раз, Гаррі, коли ти на ньому їздив, ти вміщавсі на одній моїй долоні! Гаррі було трохи принизливо залізати в мотоциклетну коляску. Він тепер був значно нижчий за всіх. Рон глузливо вишкірився, побачивши, як він сидить, наче маленький хлопчик у дитячій машинці, що зіштовхується з іншими в парку розваг. Гаррі запхав під ноги рюкзак і "Вогнеблискавку", а Гедвіжину клітку втис між коліна. Сидіти так було страшенно незручно. — Артур троха тут побавивси, — Геґрід і не помітив, як незручно влаштувався Гаррі. Він усівся на мотоцикл, аж той зарипів і загруз на кілька сантиметрів у землю. — Додав тут на кермі кілька цікавинок. А це осьо була моя задумка. Він показав товстезним пальцем на фіалкову кнопку біля спідометра. — Обережно, Геґріде, — застеріг містер Візлі, що стояв неподалік з мітлою. — Я й досі не знаю, чи доцільно було його встановлювати, і взагалі, ним можна користуватися тільки в надзвичайних ситуаціях. — Ну, добре, — сказав Муді. — Усі приготуйтеся. Треба злетіти одночасно, інакше весь наш хитромудрий задум піде коту під хвіст. Усі осідлали мітли. — Тримайся міцно, Роне, —звеліла Тонкс, і Гаррі помітив, Що Рон винувато зиркнув на Люпина, перш ніж обняти її за талію. Геґрід завів мотоцикла. Той заревів, наче дракон, а коляска завібрувала. — Удачі всім, — крикнув Муді. — Побачимося за годину в "Барлозі". На рахунок "три". Раз… два… ТРИ. Мотоцикл скажено заревів, і Гаррі відчув, як загрозливо нахилилася коляска. Вони стрімко злітали, очі сльозилися, а вітер здував з чола волосся. Навколо здіймалися вгору мітли, а неподалік промайнув довжелезний чорний хвіст тестрала. Ноги Гаррі, затиснуті в колясці Гедвіжиною кліткою та рюкзаком, боліли й почали терпнути. Було так незручно, що він навіть забув востаннє глянути на будинок номер чотири на вуличці Прівіт—драйв. Коли ж нарешті визирнув з коляски, то вже не розрізнив його серед інших будинків. Дедалі вище й вище злітали вони в небо… І раптом невідомо як і невідомо звідки їх оточили. Щонайменше тридцятеро постатей у каптурах зависли в повітрі, утворюючи широке коло, всередині якого летіли члени Ордену, нічого не помічаючи… Крики, спалахи зеленого сяйва зусібіч. Геґрід загорлав і мотоцикл перекинувся. Гаррі втратив будь—які орієнтири: вуличні ліхтарі світили над головою, крики лунали звідусіль, а він з останніх сил хапався за борти коляски. Гедві—жина клітка, "Вогнеблискавка" й рюкзак вислизали з—під колін… — Не падай… ГЕДВІҐО! Мітла стрімко полетіла до землі, проте він спромігся вхопитися за лямку рюкзака й самісінький верх клітки якраз тоді, як мотоцикл вирівнявся й почав злітати далі. Секундне полегшення — і черговий вибух зеленого світла. Сова ухнула й упала на дно клітки. — Ні… НІ! Мотоцикл рвонув уперед. Гаррі побачив, як порозліталися смертежери в каптурах, коли Геґрід прорвав їхнє коло. — Гедвіґо… Гедвіґо… Однак сова лежала на дні клітки нерухомо й жалюгідно, наче поламана іграшка. Він не міг цього сприйняти, його охопив страх за інших. Озирнувся й побачив клубок тіл, спалахи зеленого світла, дві пари людей, що вдалині злітали на мітлах ще вище, але не розібрав, хто ж то був… — Геґріде, треба повернутися, треба повернутися! — заволав він, перекрикуючи оглушливе ревіння двигуна, а тоді витяг чарівну паличку і притис Гедвіжину клітку до дна коляски, ніяк не вірячи, що вона померла. — Геґріде, РОЗВЕРТАЙСЯ! — Я маю довезти тебе живим, Гаррі! — прогорлав Геґрід, додаючи газу. — Стій… СТІЙ! — закричав Гаррі. Та коли знову озирнувся, повз ліве вухо шугонули два струмені зеленого світла: четверо смертежерів вилетіли з кола й кинулись їх переслідувати, цілячись у широченну Геґрідову спину. Геґрід завиляв мотоциклом, проте смертежери не відставали. Шугонули нові закляття, і Гаррі, щоб ухилитися, зсунувся аж на дно коляски. Потім перекрутився, крикнув: — — Тримай си, Гаррі, зараз ми їм покажемо! —ревнув Геґрід, і Гаррі встиг побачити, як він натис товстезним пальцем зелену кнопку біля бензиноміра. З вихлопної труби вилетіла стіна, справжня цегляна стіна. Гаррі аж шию вивернув, дивлячись, як вона розгорнулася й зависла в повітрі. Троє смертежерів встигли відхилитися и уникнути зіткнення, а от четвертому не пощастило. Він зник з очей, а тоді каменем полетів униз разом з уламками розтрощеної мітли. Один переслідувач загальмував, рятуючи його, але і смертежерів, і цю повітряну стіну поглинула темрява, коли Геґрід низько нагнувся над кермом і додав газу. Повз Гаррі шугонуло ще кілька смертельних заклять від чарівних паличок тих двох смертежерів, що продовжували переслідувати; вони цілилися в Геґріда. Гаррі відповів новими приголомшливими закляттями. Червоні й зелені цівки зіткнулися в повітрі, розсипавши цілу зливу різнокольорових іскор, і в голові у Гаррі промайнули несамовиті думки про феєрверки і про маґлів унизу, які не розуміють, що це діється… — А осьо їм ще одна забавка, Гаррі! Тримай си міцно! — загорлав Геґрід і натис другу кнопку. Цього разу з вихлопної труби мотоцикла вилетіла величезна сітка, однак смерте—жери були напоготові. Мало того, що вони вчасно ухилилися, але і той їхній напарник, котрий загальмував, щоб врятувати непритомного приятеля, вже їх наздогнав. Він вигулькнув з темряви, і ось вони вже втрьох переслідували мотоцикл, стріляючи по ньому закляттями. — А цего їм буде достатньо, тримай си, Гаррі! — крикнув Геґрід, і Гаррі побачив, як він з усього розмаху гахнув рукою по фіалковій кнопці біля спідометра. Почулося оглушливе ревіння, яке ні з чим не сплутаєш, з вихлопної труби вирвався струмінь розжареного до білого з голубим драконячого полум'я, а мотоцикл з жахливим металевим скреготом кулею рвонув уперед. Гаррі побачив, що смертежери зникли з виду, рятуючись від смертоносного вогню, та водночас відчув, як лиховісно захиталася коляска. Від шаленого прискорення затріщали, відриваючись, металеві шурупи, що з'єднували її з мотоциклом. — Усьо файно, Гаррі! — ревів Геґрід, якого від перепаду швидкостей відкинуло аж на спину. Мотоцикл тепер летів некерований, коляска несамовито крутилася в стрімких повітряних потоках. — Я всьо зроблю, Гаррі, не журиси! — загорлав Геґрід і витяг з внутрішньої кишені куртки квітчасту рожеву парасольку. — Геґріде! Ні! Дай я! — РЕПАРО! Щось оглушливо бахнуло — й коляска зовсім відпала від мотоцикла. Гаррі за інерцією смикнуло вперед, а коляска почала падати… У відчаї Гаррі націлився на неї чарівною паличкою і вигукнув: — Коляска, мов корок, шугонула вгору, крутячись як їй заманеться; добре, що взагалі трималася в повітрі. Гаррі здобув частку секунди, щоб оговтатись, та повз нього знову полетіли закляття: це насувалося троє смертежерів. — Я зара', Гаррі! — заволав звідкілясь із темряви Геґрід, проте Гаррі відчув, що коляска знову падає. Він якомога тісніше притисся до її дна, націлився на середню з трьох постатей і крикнув: — Закляття вдарило смертежера в груди. Він на мить химерно розкарячився в повітрі, наче зіткнувся з невидимим бар'єром, а один його напарник ледь у нього не врізався… Коли коляска почала падати, послане смертежером закляття просвистіло так близько, що Гаррі довелося рвучко пригнутися за край — він аж зуба вибив об сидіння… — Я зара', Гаррі, я вже! Велетенська рука вхопила Гаррі ззаду за мантію й висмикнула з коляски, що падала каменем. Гаррі, не випускаючи з рук рюкзака, заповз на заднє сидіння мотоцикла, спиною до Геґрідової спини. Вони рвонули вгору, далі від двох уцілілих смертежерів. Гаррі виплюнув з рота кров, націлився паличкою на коляску й закричав: — Він відчув жахливий, пекельний біль, коли Гедвіґа вибухнула. Найближчого до неї смертежера просто здуло з мітли і він зник з очей. Його напарник повалився на спину й теж пропав. — Я перепрошую, Гаррі, я си дуже перепрошую, — бідкався Геґрід, — я не мав то сам ремонтувати… тепер тобі замало тутка місця… — Не страшно, тільки не зупиняйся! — гукнув у відповідь Гаррі, бо з темряви вигулькнуло, доганяючи їх, ще двоє смертежерів. Під обстрілом їхніх заклять Геґрід почав виробляти петлі й зиґзаґи. Гаррі знав, що Геґрід не наважиться ще раз натиснути кнопку з драконячим вогнем, бо ж Гаррі й так увесь час зісковзував з сидіння. Він стріляв у переслідувачів приголомшливими закляттями, та це нічого не давало. Гаррі випустив на них ще одне блокуюче закляття. Найближчий смертежер ухилився і в нього з обличчя злетів каптур. І Гаррі побачив, як червоне сяйво його чергового приголомшливого закляття освітило якесь дивне й безтямне обличчя Стенлі Шанпайка… Стена… — — Це він, це він, це справжній! Гаррі добре чув цей вигук смертежера в каптурі, незважаючи на оглушливе ревіння мотоциклетного двигуна. Наступної миті обоє переслідувачів розвернулися назад і зникли. — Гаррі, шо си стало? — заревів Геґрід. — Де вони? — Не знаю! Проте Гаррі злякався. Смертежер у каптурі крикнув "це справжній" — як же він довідався? Гаррі роззирнувся в темній порожнечі й відчув її зловісність. Де ж це вони? Він перекрутився на сидінні, щоб дивитися вперед, і вчепився за Геґрідову куртку. — Геґріде, повтори фокус з драконячим вогнем, тікаймо звідси! — Ну, то тримай си міцно, Гаррі! Знов почулося несамовите ревіння й скрегіт, а з вихлопної труби шугонув біло—голубий вогонь. Гаррі відчув, що ось—ось зірветься з сидіння, а Геґрід повалився на нього спиною, ледве втримуючи в руках кермо… — Я си гадаю, що ми від них утекли, Гаррі, ми своє зро били! — закричав Геґрід. Але Гаррі не був такий певний. Його охопив страх, коли він озирався довкола, придивляючись, звідки вигулькнуть переслідувачі… Чому вони повернулися назад? Один з них ще мав чарівну паличку… "Це він, це справжній"… вигукнули вони, коли він зробив спробу роззброїти Стена… — Ми майже на місці, Гаррі, ше троха й усе!—крикнув Геґрід. Гаррі відчув, що мотоцикл почав потроху знижатися, хоч вогники на землі були ще далекі, мов зорі. І тут шрам на його чолі почав пекти, наче від вогню. Коли обабіч мотоцикла зринуло по смертежеру, ще два смертельні закляття, випущені ззаду, пролетіли за кілька міліметрів од Гаррі… І тут Гаррі побачив його. Волдеморт летів, мов несений вітром дим, без мітли чи тестрала, його змієподібне лице виблискувало в темряві, а білі пальці піднімали чарівну паличку… Геґрід заревів з переляку й скерував мотоцикла вертикально вниз. Хапаючись за соломинку, Гаррі навмання кидав у вир ночі приголомшливі закляття. Він бачив, як повз нього пролетіло чиєсь тіло, і зрозумів, що у когось влучив, однак тут же почув, як щось бабахнуло і з двигуна полетіли іскри. Мотоцикл падав по спіралі вниз, цілком вийшовши з—під контролю… Цівки зеленого світла знову шугонули повз них. Гаррі не тямив, де небо, а де земля. Його шрам палав, він щомиті очікував смерті. Якась постать у каптурі на мітлі була зовсім поруч, він побачив, як вона піднімає руку… — НІ! З лютим криком Геґрід стрибнув з мотоцикла на того смертежера. Гаррі з жахом побачив, як Геґрід і смертежер зникають унизу, бо їхня спільна вага була завелика для мітли… Ледве тримаючись коліньми за мотоцикл, що падав каменем, Гаррі почув Волдемортів крик: — Це був кінець. Він уже не бачив і не чув Волдеморта. Помітив іншого смертежера, що відлітав кудись убік, і почув: — Пекучий біль у шрамі змусив Гаррі заплющити очі, а його чарівна паличка почала діяти на власний розсуд. Він відчув, як вона потягла його руку по колу, немовби величезний магніт, побачив крізь напівзаплющені повіки струмінь золотистого вогню, почув якийсь тріск і лютий крик. Смерте—Жери зарепетували, а Волдеморт крикнув: — Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою — і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі. — Геґріде! — гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл. — Геґріде… А Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб'ється й нічого вже не вдієш. Він знову почув за спиною крик… — Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його за кляттям… І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Вік щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок. |
|
|