"Зоряний кристал" - читать интересную книгу автора (Романчук Олег)

Розділ V НАДТО БАГАТО ЗАГАДОК

Таким чином, скарабей опинився в нашому відділі. Невдовзі почали говорити, що археологи передали через академіка Деркача Сергієві Дяченку виготовлений чужопланетянами предмет. Довелося виступити на інститутському семінарі, щоб трохи охолодити фантазію ревних прихильників космічних контактів. Ефект виявився цілком протилежним. Тепер молоді науковці дивилися на наших співробітників з неприхованою заздрістю.

Минув місяць. У лабораторіях відділу панувала атмосфера піднесення — стан, охрещений всюдисущими журналістами як «романтика наукового пошуку». Усвідомлення причетності до чогось незвичайного, таємничого подвоювало, потроювало сили. І все ж… ми тупцювали на місці.

Тим часом пристрасті розпалювалися. Чим прискіпливіше вивчалася знахідка, тим більше загадок поставало перед нами.

Приміром, жарівка чи сірник, запалені під скарабеєм, примушували світитися його очниці. Більше того, випускати тоненькі цівки світла. При певному розміщенні жука можна було домогтися проектування предметів на ту чи іншу грань кристала…

Хто б міг припустити, що за дві з половиною тисячі років до появи волоконної оптики і фізики світловодів невідомі майори зуміють добитися аналогічного оптичного ефекту за допомогою складної системи лінз, порожнистих каналів, призм! Це було якраз те, що сучасна техніка порівняно недавно поставила на порядок денний, почавши створення нових засобів передачі величезних об’ємів інформації — волоконно-оптичних ліній зв’язку.

Але найбільше приголомшувало нас розуміння того, що загадкова штукенція, як називав скарабея Сашко, не повинна була існувати взагалі! Всі закони фізики і кристалографії не допускали цього! Ті, хто виготовляв скарабея, повністю ігнорували осі симетрії. При обробці кристал повинен був неодмінно розлетітися на друзки. Однак феномен існував. Ми тримали його в руках, досліджували. Але… він затято мовчав, не бажаючи нікого посвячувати у свою таємницю.

Успіхи наші були мізерні й мали переважно описовий характер. Слід було вдосконалювати як знаряддя нападу — різноманітні установки, так і тактику атак — методику експериментів.

Застосувавши лазерне просвічування для зондування монокристала, вдалося встановити, що кількість світла, пропущеного крізь скарабея від джерела до реєстратора, яким служив фотоелектричний підсилювач, становила майже сто відсотків! Втрат, викликаних поглинанням у речовині химерного жука, практично не спостерігалося. Одне слово, геометричні характеристики скарабея як світловода повного внутрішнього відбивання виявились ідеальними. Це був справді позбавлений дисперсії для найрізноманітнішої тривалості оптичних імпульсів ідеальний світловод, який дозволяв при потребі передавати крізь себе величезний об’єм інформації. Пояснити це незрозуміле явище на основі високої оптичної однорідності кристала не вдавалося…

Коли через скарабея пропустили пучок рентгенівських променів, то вони не викликали на фотопластинці очікуваної дифракційної картини. Видно було лише суцільну темну пляму.

Нічого не сказаа про внутрішню структуру скарабея і метод магнітного резонансу. Навпаки, виникли нові загадки. Так, вміщуючи кристал у магнітне поле високої однорідності, спостерігали на екрані осцилографа вкрай нестабільну картину спектра. Це не давало змоги проаналізувати ширину ліній, аби встановити специфіку розміщення електронів, ядер, дипольних і магнітних моментів.

У кристалі відбувалися незрозумілі для нас процеси, через які не вдавалося провести діагностику внутрішньої структури жука. Правда, мд припускали, що ці незрозумілості викликані наявними в монокристалі кварцу чужорідними домішками — дефектами кристалічної ґратки. Ідентифікувати їх було неможливо. Як згодом з’ясувалося, димчасті плями і схожі на повітряні бульбашки напівпрозорі кульки і справді свідчили про дефекти кристалічної ґратки. Однак це були так звані дефекти електронної структури, що позначаються на багатьох важливих електричних і магнітних властивостях тіл. На той час, коли ми тільки починали дослідження феномена, природа подібних дефектів була вивчена далеко не повністю. Виникла ситуаціят коли говорять, що теорія вступила в конфлікт з експериментом.

Згодом усе стало на свої місця. Ми зрозуміли, що трапилося саме те плодотворне протиріччя, яке супроводжує Велику Істину. Проте розгадка прийшла не скоро. Тоді ж ніхто нічого не міг пояснити до пуття. Ніхто й не підозрював, які сюрпризи чекають нас попереду…

Навіть у розповіді справа далеко не проста, а в лабораторії й поготів. Там у двобої з невідомим усе набагато складніше, ніж уявляють собі люди, не причетні до науки. Сили природи надто пильно стережуть свої таємниці. І доводиться вдаватися до мудрованих експериментів, щоб видобути крихту інформації з оази мікросвіту.

Багато про що я не маю змоги розповісти детально, оскільки довелось би сягати у спеціальні сфери знань. Не вдаватимусь у подробиці пошуків, суперечок, які при цьому виникали. Розкажу лише про найнеобхідніше, без чого не можна зрозуміти дальший хід подій.

Отож досліди тривали. Над входом до лабораторії експериментальної кристалооптики червоним вогнем світилися слова: «Увага! Проходить експеримент!».

Дивовижний, захоплюючий процес пошуку істини! Час для експериментатора немов зупиняється, простір несподівано щезає, і лише власне «я» залишається наодинці з загадковими предметами, явищами — німими відображеннями таємничого. І ось перші наслідки. Перший спалах радості. З часом число експериментальних даних невпинно зростає. Лабораторія наповнюється безліччю графіків, цифр, формул. Між ними існує зв’язок, дослідники переконані в цьому, інтуїція підказує, що вихід десь є. Чому ж так важко отримати правильну відповідь?..

Якби нам вдалося розгадати секрет древніх майстрів, то наступне виготовлення аналогічної кристалічної системи допомогло б розв’язати ряд важливих науково-технічних проблем. Приміром, думалося використати кварцові оптичні системи, подібні до скарабея, для збільшення числа каналів волоконно-оптичних ліній зв’язку. Чого тільки не думалося…

Але виявилося, що самої майстерності в конструюванні приладів, аби з їх допомогою адресувати природі численні запитання, мало. Скарабей міцно тримав таємницю. Я дедалі частіше схилявся до думки, що професор Бандура мав рацію, коли говорив, що розгадка феномена криється на стику історії й фізики.

Археофізична епопея тривала. Увесь вільний час, якого було не так уже й багато, я почав проводити в тиші читальних залів, сподіваючись знайти зачіпку, котра б допомогла розплутати клубок загадок.

Мало-помалу почав орієнтуватися в історії Скіфії, ближчою і зрозумілішою стала антична доба. Чим більше вчитувався в пожовклі од часу монографії й стародавні рукописи, тим міцнішою ставала впевненість, що розгадку слід шукати на присипаних тисячолітнім пилом історичних шляхах наших предків.

Однак, щоб зрушити брили історії, дилетантських зусиль було явно мало. Вимагалася кваліфікована допомога спеціаліста, знавця справи.

Допомогти у пошуках міг би, звичайно, Микола Олексійович Бандура. Але він був у відрядженні в Одесі, як мені сказали в Інституті археології, і мав повернутися не скоро.

Поки я пропадав у бібліотеках, Олександр Ткачук наштовхнувся на ще одне загадкове явище. При певній потужності дії лазера його промінь на виході з кристала міняв колір: з монохроматичного зеленого перетворювався у набір майже трьох десятків різних довжин хвиль. Затим скарабей протягом п’яти-шести хвилин світився дивним фіолетовим свіченням. Його температурний спектр містив смуги незрозумілої природи, котрі при повторенні експерименту щоразу змінювали положення, зміщуючись в область довгохвильового діапазону. Одне слово, загадки скарабея перетворилися в суцільний спектр незрозумїлостей…

Як я вже згадував, у лабораторії експериментальної кристалооптики, яку незадовго перед тим приєднали до нашого відділу, розроблялася експериментальна партія надвеликих інтегральних схем (НВІСів) для суперкомп’ютера майбутньої радянсько-індійської міжзоряної ракети. Як заготовки використовувались надчисті кристали, вирощені на космічних орбітальних станціях. Слід відзначити, що виготовлення подібних мікросхем — робота надзвичайно копітка і прецизійна. Приміром, щоб упакувати в кожній мікросхемі мільйони елементів, технологам доводилось користуватися невидимим світлом, оскільки звичайне, видиме, надто грубе для прорисовки майбутніх елементів. Тому в лабораторії знаходилася спеціальна установка для рентгенівської літографії. Завдяки цій установці й отримували надвеликі інтегральні схеми з деталями субмікронних розмірів.

Відомо, що будь-яка конструкція починається з певних науково обгрунтованих вимог, які вносять конкретність і зрозумілість, роблячи пошук та дослідження реальними. І ось Ткачук, заохочений незрозумілими явищами, намірився провести експеримент з невидимим світлом — квантами рентгенівських променів. Однак кристал-скарабей не реагував на опромінення. Натомість трапилося інше — технологи повністю забракували виготовлену попереднього дня партію НВІСів.

Переді мною лежала «Програма конструкторсько-доводочних випробувань» — десятки параграфів, пунктів, питань, складених з метою якнайретельніше визначити працездатність приладів, вузлів, деталей, їх надійність в умовах, значно складніших, ніж ті, в яких працюватиме наш суперкомп’ютер. Гортаючи сторінки цієї інструкції, я не знаходив прямих доказів Ткачукової вини. І все ж виходило, що саме його чаклування над скарабеєм стало причиною несподіваного браку.

Я вирішив сам перевірити браковані мікросхеми. Припавши до бінокуляра електронного мікроскопа, напружено вдивлявся у вмуроване в прозорий кристал казкове місто, яке вимальовувалося немовби з висоти пташиного лету. Вражали навдивовижу економна забудова, супермодерний ритм архітектоніки, химерне переплетіння різноколірних комунікацій. У всьому відкривалась незбагненна доцільність, строгий лаконізм форм.

Доцільність… Якийсь непевний здогад замерехтів у мозку. Доцільність плану забудови… Розпливчастий здогад лякливо забився у найглухіший закуток свідомості.

Ще раз глянув на шаблон-макет конструктивного розв’язання забудови і знову припав до бінокуляра. Відмінності між двома схемами разючі. Однак доцільність!.. У нових архітектурних формах казкового міста, в його візерунках відчувалося не стихійне нагромадження зайвих і непотрібних деталей — усе бачене було напрочуд гармонійним, милувало око. Жодного натяку на якусь хаотичність. Навпаки — економність і раціональність. У своїй довершеності нова мікросхема явно перевершувала модель, розроблену конструкторами.

Непевний здогад вдруге озвався у моїй свідомості. І я зважився на, здавалось би, абсурдний крок, запропонувавши перевірити забраковані НВІСи в дії.

Здогад підтвердився. Надвеликі інтегральні схеми працювали! Всі до одної! Причому їх швидкодія зросла майже в дев’ятсот разів. Що стосується надійності, то, як згодом встановили, вона зросла майже в дві тисячі разів! Модернізовані НВІСи являли собою готові до експлуатації схеми, хоч ніхто не знав принципу несподіваної зміни їхньої внутрішньої структури і методики виготовлення.

Анрі Пуанкаре у знаменитій книзі «Наука і гіпотеза» наголошував, що завжди можна придумати незчисленну кількість гіпотез, які пояснюють певний комплекс даних, отриманих у результаті спостереження. Завдання вченого — вибрати найпростішу. Але в нашій ситуації, коли хтось із співробітників висував архіфантастичне припущення, воно розглядалося з усією серйозністю. І ось найнеймовірніша з висловлених гіпотез, що кристал під впливом рентгенівського збудження генерує поле невідомої структури, стала саме тим поштовхом, який наближає відкриття.

Якщо в тій чи іншій галузі домінує одна гіпотеза, то з часом більшість спеціалістів починає її пропагувати. Гіпотезу продовжують уточнювати, шліфувати. Однак у цьому проявляється не стільки сила її прихильників, скільки слабість її противників. А без сильного противника будь-яка наукова дискусія перетворюється в ходіння кружними шляхами.

Щоправда, нам це не загрожувало. Прихильників і противників космічної гіпотези походження скарабея і пов’язаної з ним серії метаморфоз не бракувало. Ми до хрипоти сперечалися, чи може гіпотетичне поле свідомо діяти на структуру мікросхеми, прорисовувати в невідомий спосіб нові елементи, не передбачені стандартною конструкцією, здійснювати у кристалах НВІСів раціональну передислокацію сили-силенної острівців-резисторів, мікротранзисторів, мікропровідників.

Історія з надвеликими інтегральними схемами і справді виглядала так, ніби хтось незримий, розумний цілком свідомо вніс корекції в їхню структуру, тим самим оптимізувавши їх.

Ткачук мав рацію, твердячи, що химера зі скіфського ноховання завдасть фізикам чимало клопотів.

Крок за кроком ми просувалися до істини і… зазнавали поразки. Під час повторних дослідів:ї рентгенівським збудженням скарабей, якщо він справді був причетний до цього, більше не бажав модернізувати інтегральні мікросхеми.

Унікальна знахідка привернула до себе увагу багатьох вчених — істориків, етнографів, хіміків, геологів. Інтерес до кришталевого феномена підігріла стаття професора Бандури в «Археологічному збірнику», яка у більш популярному викладі згодом помандрувала сторінками науково-популярних часописів. Деяку інформацію час від часу подавали в пресі і ми, однак згадували далеко не про всі дива, якими продовжував постачати вчених скарабей. Не згадували ми й про метаморфози з НВІСами. Слід було ще добряче попрацювати, аби твердити, що саме химерний жук відповідальний за акцію модернізації мікросхем.

На адресу редакцій надходило чимало відгуків. Учені, студенти, школярі наперебій висували різноманітні гіпотези, припущення, своє розуміння процесів, які відбуваються в дивовижному кристалі. Надходили навіть фантастичні оповідання, в яких фігурував скарабей. Найцікавішу кореспонденцію редакції пересилали нам.

Один з листів мене зацікавив найбільше, хоча, відверто кажучи, тоді я поставився до нього з недостатньою увагою. Автором виявився молодий геолог із Заполяр’я. Це був навіть не лист, а своєрідна притча, поетична проза. Юнак розмовляв з кристалом, як з живою істотою, котра розумно пристосувалася до зовнішніх умов. Колись щось подібне писав академік Ферсман, який, однак, використовуючи схожі образні поняття, вкладав у них зовсім інший зміст. І все-таки в цьому листі щось було… Пусковий імпульс помчав по інженерно-дослідницькому колу.