"Iван Бiлик. Меч Арея (Укр.)" - читать интересную книгу автора

меститися. А чи-бо нiт?
Богдан знову збрижив чоло. Вiн i справдi думав податися на Лугань -
вольнi люди, косаки, роблять, що хочуть, воюють, i полюють, i
розважаються, i... не водяться з жонами. То тiльки ┐хнi князi мають право
женитись, а лугарi-косаки дають обiтницю сiроманства: не одружуватись, не
кидати меча та сулицi з рук i пильно берегти свою землю вiд ворогiв. Так
вiн думав, але Борислав слушно рече...
- Мають меститися, - проказав Богдан.
- Куди ж тодi?
Княжич вiдповiв на се десь аж ополуднi.
- У греки.
- Куди-и? - протяг Борислав, але та думка раптом заполонила його. -
Правда твоя, княжичу! В греки! В греки! Чув ║си? - повернувся вiн до
Вишати.
Той згiдливо всмiхнувся.
- На сьому й буде! - сказав Богдан.
- Лiпо, лiпо! - радiв Борислав. - Там слави заживемо! Туди готи ходять
служити можами константинопольському володаревi. Наречемося й ми готами,
княже! Вiрно!
- Наречемося русинами. Й таких вiзьмуть. А вернемось...
Княжич не доказав. Жеребець задер голову й сторожко пряв вухами в бiк
Соляного шляху. Богдан схопився на ноги, Борислав теж, i тiльки Вишата
сидiв незрушно, притуливши спину до шерехкого дуба. Незабаром з-вiд шляху
зачувся кiнський тупiт, i, перш нiж хлоп'яки встигли злякатися, галяву
зусiбiч iз гиком i свистом опосiли комонники. Всi були в барвистих
ногавицях, на плечах мали рiзнокольоровi корзна, з-пiд корзон же виглядали
гаптованi й зеленим, i червоним, i синiм, i жовтим, i чорним шнуром
коротшi чи довшi гунi. Переднi, побачивши на галявi людей, спершу напинили
коней, розгледiвши, знову весело засвистали й загикали, пiдкидаючи догори
смушевi клобуки. Тiльки тепер хлоп'ята постерегли, що то лугарi, бо голови
й бороди в усiх до ║диного були поголенi й з макiвок поза вухо звисали
вузенькi оселедцi волосся, мов у князiв.
- Гой, отроче, - звернувсь один з них до Вишати, як найстаршого, - конi
пасете?
Вишата лише всмiхнувся по вуха, Борислав же вмить побiг знайомитися.
- З Лугу ║сте?
- З Лугу, - вiдповiв йому кремезний косак iз довгим копi║м, до якого
був прив'язаний густий чорний конячий хвiст.
- А куди?
- На Луг-таки! - засмiявся косак, а Борислав знiяковiло шморгнув носом.
- Не шморгай, косаки можi вольнi, куди хочуть, туди й ┐дуть.
- А з якого Лугу ║сте? - знову почав допитуватися Борислав. - 3
Чорнобильського?
- Нiт, не з Чорнобильського. - Косак устромив списа з кiнським хвостом
у землю й скочив додолу. - 3 Луганi-рiчки. Чув ║си?
- Чув ║смь...
- Ось таке, - пiдсумував кремезний косак i гукнув до сво┐х: -
Розсiдлуй, братове!
Лугарi позiскакували з коней i заходилися розсiдлувати. Вмить на галявi
зайнялося вогнище, восьмеро косакiв не знати й звiдки принесли вбитого