"Iван Бiлик. Меч Арея (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Косак не спiвав, а навспiвки проказував пiсню, яко┐ хлоп'якам не
доводилося чути.
- Осе таке, - закiнчив вiн. - То як? Зумiв ║си? Ти якого ║си роду?
- Полянського.
- Тож ти i ║си русин. Усi поляни - руси: й тиверцi, й улучичi, й
дулiби, й геть усi до Галицьких верхiв. Бо поляни народженi медведями,
сирiч, русинами. Тиверцi й досi кажуть на сього звiра рус. Од русiв ║
пiшло все наше плем'я. Того й звемося руси, або русичi, сирiч сини
руса-медведя. Зумiв ║си?
- Зумiв ║смь, - протяг Борислав, а Вишата широко всмiхнувся. Йому дуже
сподобалась оповiдь косатого лугаря, бо й сам дуже скидався на медведя.
Тiльки Богдан мовчки стояв осторонь.
Отаман спитав:
- Хто ваш зверхник? От сей? - вiн кивнув на всмiхненого Вишату,
найвищого й найстаршого з-помiж трьох" але Борислав показав очима на
Богдана.
- Тю! - здивувався косак. - Пощо?
- Княжич, - вихопилося в Борислава, й вiн закусив язика, та слово вже
кинуте, й тут нiчого не вдi║ш.
- Велике цабе, - посмiхнувся косак. - Я б, бувши вами, вiддався б пiд
руку от сього. Здоровий, як медвiдь, i дужий, та ще дужчий буде. А що ║
княжич?..
Борислав вибачливо блимнув на княжича, той мовчки червонiв.
- А ти, вуйку, не дивися... Вiн того дня скiлькох потрощив гатилом...
I почав розповiдати про позавчорашн║ бойовисько пiд Ки║вим городом.
Засмаглi лугарi слухали, аж роти пороззявляли, а коли Борислав дiйшов краю
сво║┐ розповiдi, кремезний отаман приступив до Богдана й узяв його за
плечi:
- От се по-нашому! - Тодi подумав i тихо сказав: - Iди до мо║┐ чоти.
Хоч ти й недолiток та ще й княжич... Ми з тебе доброго косака зробимо.
Хочеш?
Богдан, похиливши голову, мовчав. Сей здоровенний лугар ще не зна║
всього, не зна║, що вiн, Богдан, заколов учора вночi ┐хнього зверхника,
хоч i мрiяв шукати слави саме серед осих веселих людей iз косами за вухом.
- Братове! - гримнув до товаришiв отаман. - Чи чули сте? Ма║мо нового
косака. Зветься Богдан Гатило. Хай усi вiдають, як сей отрок дубовим
гатилом потрощив голови ворогам землi Русько┐! Богдан Гатило! На сьому
бути! Гатило!
Се слово сподобалося всiм, i кожен пiдходив, аби ближче подивитися на
хлоп'яка, який стояв оддалiк i мовчки тупивсь у землю.
- А ти не бре? - раптом прискалив око кремезний отаман.
- Хай покара║ мене Морана, хай упаде менi Пек на голову! - скоромовкою
заприсягнувся Борислав.
- Тодi на сьому й покладемо! - сказав останн║ слово косацький отаман.
Але Богдан ще не сказав свого слова.
Обiдали всi гуртом. Лугарi сидiли круг багаття, кожному дiсталося по
доброму шматку смажено┐ лосини, й кожен, перш нiж уп'ястися в не┐ зубами,
вiдривав найкращий кусник i кидав у жар, урiкаючи сво║му захисниковi.
Згадувано було й Бiлого Бога Дажбога, що зветься Сонцем; i вiтця його
Соварога, який праву║ небом i землею i був уже тодi, коли в свiтi ще