"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

страшно.
I тiльки тепер-от Максим вiдчув невiдповiднiсть клички, яку професор
так гордо носив, як титул, даний колись неофiтами, що увiрували в нього.
Справжн║ iм'я Соломона, колишнього (ще до революцi┐) Максимового вчителя й
заступника директора Н-сько┐ гiмназi┐, - Вiктор Феоктистович Смiрнов. Не
зважаючи на свою молодiсть, вiн ще до революцi┐ був сво║рiдним божком для
молодi, а для старших - незаперечним авторитетом. У гiмназi┐ викладав вiн
всесвiтню iсторiю, а в мiсцевiй вищепочатковiй школi навiть ще й Закон
Божий: хоч i не був духовною особою, проте викладав Закон Божий за згодою
вищого духовного начальства. Поза школою, в колах мiсцево┐ iнтелiгенцi┐
користався вiн славою лiберального вiльнодума й революцiонера мислi,
вiдважного й глибокого мислителя. Учнi, вiдповiдно до його авторитету й
предмету, який вiн читав, прозвали його Соломоном. I це прiзвисько, як
титул, лишилось при ньому на все життя. В революцiю Соломон десь зник iз
поля овиду, лише доходили про нього часом фантастичнi чутки. Виходило, що
вiн крутився десь чи не бiля самого Троцького, якщо навiть не бiля самого
Ленiна. Пiсля революцi┐ Соломон раптом зринув знову в цьому мiстi, але вже
зi званням "доктора фiлософських наук" i на посадi професора. Його було
призначено за ректора мiсцевого Iнституту народно┐ освiти. Викладав дiямат
i одноразово при культпропi окрпарткому, а потiм облпарткому, був
завiдувачем вiддiлу антирелiгiйно┐ пропаганди й консультантом тi║┐ ж таки
пропаганди в республiканському маштабi. Тепер вiн став справжнiм "стовпом
суспiльства". Прiзвисько "Соломон" не тiльки не зникло, а навпаки - тепер
усi тiльки так його звали, так його знали й iншого якогось там iмени нiхто
навiть не пам'ятав.
Потiм прийшла вiйна, а з нею - епоха грандiозних катастроф великих i
малих свiтiв. Соломон теж зазнав катастрофи. Вiн не схотiв вiдступати за
Урал, зiрвавши геть iз системою, яку сам формував. З дороги до Уралу вiн
утiк назад, i знову з'явився в мiстi, й знову став грати чiльну ролю.
Тiльки тепер вiн уже балянсував мiж двома свiтами, шукаючи компромiсу. Але
не витримав... Рiк вiн глушив горiлку затято й мовчки, намагаючись
огородити себе, свою душу, подвiйним муром - скепсисом i горiлкою - вiд
усiх криз i штормiв. А тепер-от сидiв вiн перед Максимом - таким, яким вiн
║...
Соломон говорив. Говорив якось дивно. "По-карамазовському", - подумав
Максим, слухаючи його "iстошне" маячiння, сповiдь. "Це ж i ║ винирнення на
поверхню справжньо┐ тво║┐ достославно┐ рас║йсько┐ душi, голубе, - в
ганчiр'┐ тi║┐ "ново┐" системи, яку ти сам створив i сам же й зруйнував", -
сумно думав Максим. А Соломон захлинався:
- Нема за що вхопитися... Нема!.. Нi, нема. Розумi║ш? Вiд усiх струнких
(iлюзорно струнких!) концепцiй i систем, вiд усiх "iзмiв", на якi
спиралася й мусила спиратися душа, лишився пил, хаос, мразь... Блеф то
все! пхня стрункiсть iлюзорна. I правдивiсть iлюзорна. То омана!.. Людина
║ мразь, порох, нiщо. Н i щ о!.. "Братерство, дружба, любов"... Фiкцiя!!.
"Iде┐" всякi... Ха-ха-ха! "Iде┐"!.. Блеф! У вогневiй пробi все те ║
фiкцiя! Брехня. Людина - худобина, хам, безхребетний хробак... Чу║ш?
Хробак, i тiльки!.. I от Бог...
Максим слухав понуро й мовчав. Вiн дивився в вiкно, дослухаючись до
тупоту, й думав... Думав про те, що 25 рокiв тому цi║ю самою вулицею теж
проходили юрби. I вони зовсiм iнакше думали й почували... Вони спiвали