"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

на┐внi, овечi, але сповненi людського серця, сповненi того самого нiмого
благання й трагiчно┐ покори. I це ставило тепер мiж ягням i Iсааком знак
рiвности, якого Максим у дитинствi навiть не мiг припустити. Всю його
увагу тодi приковувало ягня - бiдне таке, беззахисне, а не Iсаак. Власне,
в дитинствi вiн дивився на Iсаакову ситуацiю як на несерйозну, i саме
через одну деталь, яку помiтив i тепер з посмiшкою. Справа в тому, що хоч
в Авраама нiж i був по колодочку в кровi, аж вона цебенiла, але в Iсаака
не було жодно┐ рани на тiлi. З цього малий Максим зробив свiй висновок
(вiн не мiг припустити помилки маляра!), що Авраам таки зарiже Iсаака, але
пiсля того, як вони з янголом замучать i облуплять ягнятко, подадуть його
засмажене до Божого престолу, а тодi вже - може, навiть ще й випивши добре
- вiзьмуться й зарiжуть Iсаака. Так вiн думав ранiше.
Тепер очi вирiвнювали трагедiю обох. Але зараз ситуацiя кардинально
змiнилася й погiршилася для всiх. Ранiше янгол цупив ягнятко з усi║┐ сили
через кущi, а воно упиралося весь час i не хотiло, зводячи янголовi
старання намарно. Тепер тому ягнятковi нiжку привалило каменем i воно
безпомiчно лежало на спинi, так що лишилось тiльки його зарiзати, але ж
янголовi й зовсiм привалило голову, а головне - геть зломило меч. Тут
Максим гiрко й мляво посмiхнувся:
"От уже не думав нiколи, що тому мечевi судилося бути випробуваним на
справжнiй вiйнi!.."
Крiм меча, янголовi ще обламало крила. Авраам же, замiсть позицi┐
войовничого зарiзяки, тобто - зручно┐ позицi┐ професiйного рiзника, в якiй
вiн був, опинився тепер у незавиднiй позицi┐ п'яницi, повергнутого
навзнак, а Iсаак навпаки - опинився в дуже вигiднiй позицi┐, тiльки, на
жаль, не мав вiн ножа, щоб скористатися зi сво║┐ переваги. Однак, усi вони
борсалися тепер тiльки для того, щоб вiдновити попередн║, таке звичне й
законне, вiд вiкiв освячене для них становище.
Максим дивився й пригадував, що колись його дитяче серце стискалося вiд
жалю й протесту, i вiн тодi думав:
"Чому це так Боговi захотiлось крови? Чому йому захотiлось баранини? ┐
чому це крилатий янгол узявся ловити те ягня? Хiба ж Авраам, хоч i
безкрилий, не змiг би його впiймати сам? I чому ж це янгол так пильно
стара║ться i на таке манюньке ягнятко напосiвся з таким страшним,
вогненним мечем?"
I його дитяче серце бунтувалося, протестувало. А дивлячись на Авраама,
вiн завжди дивувався, вражений: "Та це ж сусiд - рiзник Мас║ка!" Копiя!
Разюча в сво┐й подiбностi. Знаменитий на всю 9-ту сотню, чи навiть на все
мiсто, Мас║ка! Масивний, могутнiй, червоновидий i бiлобородий - отакий
точнiсiнько, як намальований, тiльки в широченних матнистих шароварах i з
люлькою в зубах, пiдперезаний червоним чумацьким поясом та з ножами,
скубелками й мусатами за халявою. Таким вiн завжди поважно виступав поруч
свого воза, навантаженого рiзаними й облупленими свиньми та ягнятами. Тi ж
ягнята на возi були щiльно повкладанi рядочками, як новобранцi, а голiвки
┐хнi разом звисали через полудрабок i так телiпалися - з одного й з
другого боку воза...
Навiть тепер ось; по 30-ти роках, Максим посмiхнувся, вражений
подiбнiстю цього Авраама до Мас║ки. Цiкаво, як це сталося? Без сумнiву,
Мас║ка послужив маляревi за оригiнал, за натурщика. Одно з двох - або ж
маляр був родом iз цi║┐ ж само┐ сотнi й знав добре безсмертний рiд Мас║к,