"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

протесту. Топчуться, щоб топтатись. Так, це логiчно. Якщо боги хочуть
звичайно┐ баранини, а янголи тягають для них ягнят пiд нiж Мас║ки-Авраама;
якщо вогненний меч янгола був лише для того, щоб лякати й приводити в
покору слабе, безневинне ягня, а при серйознiшiй пробi так легко зломився;
якщо всi сподiвання й уболiвання, вiра й надiя, скропленi кривавими
сльозами й тисячами пудiв воску, були марнi, щоб обернутися отак у пил i
порох... то вони, мабуть, хочуть тепер винагороди. Бодай для серця, що,
голе й голодне, осиротiле, мечеться в смертельнiй тузi, в останнiй агонi┐
загибелi... Вони самi не знають тепер, чого шукають...

Зухвало-бунтiвливi думки, що зародилися були ще з дитинства, раптом
вибухли тепер. I вiд того серцю стало ще холоднiше, а нудьга смертельна
стала ще бiльш щемлячою. Та, Господи ж!!. Коли рушаться великi царства, на
землi й у душах збудованi, то ж хiба маленькi, слабi люди за себе
вiдповiдають?..

Мiсто лежало, як i ця святиня, зрiвнюване з землею, i, здавалося,
тонуло в рокотi хвиль, ввергнуте за грiхи пiд воду...
По вулицi, зiгнувшись пiд ношею й зiщулившись перед летючою смертю, що
клекотала вгорi, поспiшала бабуся. Вона тюпала старечими, немiчними ногами
з центру руйнованого нiмецькими бомбами й грабованого власними громадянами
мiста. Десь, певно, поспiшала додому й несла радiсно те, чим збагатилась:
це були порожня, але тяжка, залiзна ряма й очеретяна мiтла. Головне -
мiтла! Якщо ряма була явно випадковим трофе║м, то мiтла була неабияким
важливим здобутком - новенька очеретяна мiтла з гарно виструганим
держаком. Молодшi й спритнiшi люди розхапали стiльцi, столи й навiть мiшки
збiжжя, бабуся ж устигла лише вхопити мiтлу. I тепер, уклавши на плече,
вона несла ┐┐, як прапор...
Максим ┐┐ знав. Це ж була баба Хациха! Найстатечнiша, найтихiша й
найпобожнiша на всiй 9-й сотнi людина. Вона була з тих, що нiкому не смiли
сказати й "брешеш", i навiть нiхто не чув, щоб вона будь-коли сварилась.
Скiльки ┐┐ знали, вона заробляла по людях - то копала, то полола, то дiтей
няньчила, то мертвих на той свiт споряджала. Знаменита вона була тим, що
не пропускала жодно┐ служби Божо┐, не забувала жодних церковних свят, не
минала жодних похорон чи хрестин, де скрiзь охочекомонно приносила сво┐
руки й силу на допомогу й не домагалась винагороди. Десь пройшли
революцi┐, але то не зачепило Хацихи й нiчого для не┐ не змiнило. Вона
працювала - все життя, не розгинаючись. I то було, зда║ться, нормально, що
вона нiчого не мала та що ┐┐ iм'я було синонiмом "злидарки", бо вона жила
для iнших. Вона була бiдаком, що все пожертвував для ближнiх сво┐х. I
люди, що в сво┐й природнiй жорстокостi не любили жебракiв i злиднiв,
Хациху все ж таки жалiли.
Максим дивився, як старенька Хациха, що доживала, либонь, восьмий
десяток, зiгнувшись, трiюмфально марширувала з мiтлою, i не мiг вийти з
дива. Хациха пiд кiнець вiку - випряглася! I тепер-от iде вулицею серед
бiлого дня з заграбованою мiтлою... Щось сталося, щось десь безнадiйно
розсипалося на порох... А вона йде статечно й гордо, йде дiловито, з
почуттям власно┐ сили й правоти i - з чистим серцем. Доказом цього ║ те,
як вона трима║ мiтлу: вона несе ┐┐, як прапор!..
Бабуся саме порiвнялася з ру┐нами собору, коли вгорi зарокотало