"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Соломон прийшов, мов iз хреста знятий, зовсiм розгублений i зовсiм
тверезий.
В нього все тiпалось - плечi, колiна й щелепи. А очi... Власне, по очах
i було видно все сум'яття, весь справжнiй хаос його душi.
Зiгнувшись у три погибелi й тремтячи, Соломон сiв на брилу над Авраамом
та Iсааком i почав крутити цигарку, розсипаючи махорку. Максим став
насупроти нього й так стояв, заклавши руки в кишенi свого обстрьопаного
пальта. Дивився й чекав.
Соломон марно намагався опанувати собою й цигаркою. Та нарештi вiн таки
закурив, глибоко, жадiбно затягся й випустив хмару диму, закутавши тi║ю
хмарою свою голову. Зiтхнув.
- Ну?.. - промовив мляво Максим.
- Що? - прохрипiв Соломон.
- Принесли?
Мовчанка, а потiм:
- Я вас не розумiю, сеньйоре! (Крива посмiшка).
- Обiцяне, професоре!
- А саме?..
- От тако┐!.. - Максим скептично свиснув i так само
скептично-насмiшкувато промовив: - Рятунок, професоре! Ви ж обiцяли
принести рятунок. "Генiяльний рятунок" для мене.
- А-а... - протяг Соломон байдужiсiнько, думаючи про сво║. - Та то,
зна║те... то я був п'яний...
- А тепер?
- А тепер я абсолютно тверезий. - Враз стрепенувся: - I я принiс вам
краще! Я таки принiс справжнiсiнький рятунок. Справжнiй! Я принiс думку!
(Аж захлинувся - не то вiд диму, не то вiд внутрiшнього збудження).
Розумi║те? Нарештi вiрну думку! Нову думку, друже мiй! I ось... Так, це i
║ вiрний рятунок... для сильних духом.

Соломон уже крутив другу цигарку, хоч перша лежала збоку на каменi й
димiла, забута. Якийсь чудний i недоречний, незвичайний був вiн тепер.
Максим стояв насупроти нього, розставивши ноги, й мовчав, дивився десь
понад головою. А далi промовив тихо:
- Ви ж чудово зна║те, професоре, що нi одна з ваших думок, висловлених
за все життя, нових i найновiших, таких, i сяких, i ще iнших, нiкого й нi
вiд чого не врятувала. I вас самих також, у чому ви, зда║ться, й
перекону║тесь.
- Е! - стрепенувся Соломон. - Ця думка - це щось iнше. Це квiнтесенцiя!
Це резюме. Це все. Все! Генеральний хiд, найрiшучiший акорд.
- Ну, гаразд... - Максим зiтхнув i, не мiняючи пози, мовчки постояв, а
потiм по короткiй павзi докiнчив тихо: - Гаразд. То давайте вашу думку.
Павза. Потiм, замiсть безапеляцiйно й з фальшивим патосом та апльомбом
забасити, як завжди, Соломон якось знiтився, втяг голову в плечi, заклав
руки в кишенi i, про-стягши ноги, мовчки вперся поглядом на сво┐ дiрявi
черевики. I, так дивлячись, несподiвано тихо, надломано й тягуче
так прошепотiв:
- Чи варто жити?.. От питання...
- Дiйсно, - посмiхнувся Максим. - "Бути чи не бути?!" Риторичне
питання, професоре, чисто семiнаристське.