"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Соломон знову стрепенувся весь. Захвилювався. Аж пальцями хруснув. А
тодi враз заговорив гаряче, захлинаючись i зриваючись iз тону, Максим його
рiшуче не впiзнавав.
А Соломон вiв, як на сповiдi:
- Слухайте, друже мiй!.. Ви не зна║те... А я вже ось мiсяцi не сплю,
втратив сон i спокiй... Ви бачили - я заливався горiлкою, як швець... Це
все тому... Але це не допомагало. А надто останнi днi. А надто останнi
години!.. Це семiнаристське питання, кажете?.. Так. Але ж це те прокляте
"вiчне питання"!.. I його легко подумати головою, але от треба вiдчути
серцем...
- У цiй усiй проклятiй свистоплясцi, в цiй грандiознiй аварi┐ всiх i
вся, в цiм оголеннi безглуздо┐ порожнечi, в цiй, нарештi, переоцiнцi всiх
вартостей i само┐ людини вогнем i залiзом - це вiчне прокляте питання
стало, як стовп, i стояло передо мною, доки я його не вирiшив. Так, доки я
його не вирiшив!.. Друже мiй! Я вам казав про порятунок. Тут вiн i лежить.
Радикальний вихiд iз усього цього iдiотизму, iз глухого кута, в якому
опинився - ха-ха! не опинився, а в ньому товчеться вiдвiку - весь свiт.
Так-так! Все брехня. Безмежна забрiханiсть! I чого над тим усiм уболiвати,
тремтiти, страждати! Нам дано iдiотський шматок м'язiв i нервiв, що
зветься серце, щоб тлiти ним, i болiти, й мучитись. Удавати з себе
"богочоловiка", "царя всесвiту". I в цьому все нещастя. А тим часом - це
все дурниця! Фiкцiя. Самоомана комах, якi навчилися блудити розумом...
Ха-ха-ха! Гляньте!.. Та хiба ви не бачите? Що воно таке - оте все, що
руха║ться нинi по плянетi, як коливання води, - туп^, унiфiковане, сiре,
перехняблюючи землю туди й сюди? Що то ║, що хилита║ться в цiй усiй
фантасмагорi┐, змушуючи свiт здригатися в корчах?!.
- Туманнiсть! А ми кажемо, що це ми. Нi, брат. Хiба ви не бачите, що ми
- це тiльки унiфiкована туманнiсть. Iграшка... У всесвiтi вiд вiкiв iде
космiчне змагання космiчних чисел, космiчних величин. I зараз теж от...
Усе це - холодне, бездушне змагання бездушних, але велетенських чисел.
Космiчних чисел. I от у цьому змаганнi чисел ми ║ нiщо, нiкчемний пил. Ми
- люди взагалi, i ми з вами зокрема, Максе! В макрокосмi ми ║ абсолютний
мiкроскопiчний нуль... Ми не можемо протистояти знищенню й обертанню
всього в пил. I ми оберта║мося в пил... Але пощо обертатися в пил з
муками, коли можна без?.. Рацiоналiзувати!.. Бодай тут ║дино розумно
використати свою волю!.. Га?!.
Сказавши "га?", Соломон вiдсапнувся, але, не чекаючи вiдповiдi, рухнув
далi - мовби котився з гори:
- В пил!.. I все... Ха-ха! "Душа"... "Iдея"... "Пориви"...
"Людкна-Бог"... "Любов"... Ха-ха-ха! Я вже сказав: блеф!! Iдiотизм.
Людське "я"? Де?! Га-га-га! Чи людина щось може? Людина нiчого не може. Як
не може нiчого пiсок великих пустель. Лише як пiднiметься самум - пiсок
руха║ться стiною, й засипа║ геть усе, i засипа║ сам себе. Безвiльний
пiсок... I все оберта║ться в ру┐ни. I насамперед у ру┐нах рипить пiсок!..
Пiсок, брат!.. Найбiльша сила, яку я визнаю, це слiпий iнстинкт ру┐ни,
який сидить у кожнiй такiй пiщинi, - це слiпий, стихiйний, непереможний
рух до смерти... Це - реальне й правдиве, а решта - блеф. Я прожив життя,
я це знаю. Людина слiпа, бавиться iлюзiями, вигаду║ якiсь пляни, системи,
чiткi побудови - "буду║ свiт"! Але при першiй вогневiй пробi все це пада║
i оголя║ться прiрва. Прiрва, над якою хочеться вити вовком. Осиротiла,