"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

розкладi - олiмпiада з хiмiї о восьмiй ранку, а з нiмецької мови - о другiй
годинi дня. Я встигну.
Iнна Миколаївна скочила зi стiльця i, схвильована, заходила
кабiнетом. - Нечувано! Просто нечувано! Це... це шантаж! I вона вже все
розрахувала, нiби сподiвалася, що я пiдтримаю таке неподобство.
Марго, вирiшальний момент! Пан або пропав!
- Я не сподiвалася, я була впевнена, бо знаю, що ви - дуже розумна
жiнка i пiклуєтесь про репутацiю та розвиток нашої школи. Якщо я братиму
участь у всiх олiмпiадах, то гарантую, що у чотирьох з них посяду одне з
почесних мiсць, а в олiмпiадi з Вашого фаху - перше. Не вiрю, що, читаючи
вiршики, зроблю бiльше для нашої школи. А я думаю лише про це. (Обережнiше,
Марго, бо ще сама повiриш у цю патрiотичну маячню).
Якийсь час вона дивилася на мене i розмiрковувала.
Це добре. Добре, що розмiрковує, значить, вже наполовину згодна. Ми
дивилися одна на одну. Вона розумiла мене, я розумiла її. Корисна рiч -
взаєморозумiння. Вона порушила тишу першою:
- Марго, якщо ти мене пiдведеш, ти пошкодуєш про цю розмову.
Я похитала головою:
- Я впевнена.
- В чому? В тому, що пожалкуєш чи в тому, що не пiдведеш?
- I в першому, i в другому.
- Можеш iти. - Вона поправила окуляри, присунула до себе купу зошитiв i
вiдкрила перший, даючи зрозумiти, що розмову завершено.
Я ввiчливо покашляла:
- А як же моя оцiнка з поведiнки?
Вона пiдняла голову:
- А що, з нею щось негаразд? Тебе не задовольняє п'ятiрка?
- До побачення, Iнно Миколаївно. Щиро дякую.
- Прошу.
Мама вдома лютувала. Вона кричала, що це була угода з дияволом, що я
вб'ю себе такою перенапругою, що вона пiде до школи скаржитися. Я
заспокоювала її. Для мене це було єдиним рiшенням. Тяжка праця, перевтома
були нiчим порiвняно з тою нудотою, яку я вiдчувала, дурнувато посмiхаючись
i декламуючи вiршики на святах дружного колективу.
На трьох олiмпiадах я посiла перше мiсце, на двох - друге i на
чотирьох - третє. Для школи це був трiумф. Для мене - факт виконання моєї
частини угоди.

Того лiтнього вечора сутiнок майже не було. Сонце нiби згорiло за одну
мить. Немов чорна сажа товстим шаром укрила мiсто. Вона перетворила небо на
багнисте болото, яке засмоктало в свої надра всi зiрки i навiть ламкий серп
пiвмiсяця. На вулицях панувала нiчна темрява, хоч був лише початок на
дев'яту.
Я затрималася в архiвi, де зовсiм випадково натрапила на одну дуже
цiкаву книжку. Коли нарештi вiд неї вiдiрвалася, в будинку залишився лише
нiчний сторож. Я швиденько навела порядок на робочому мiсцi i майже вибiгла
з примiщення, бо, мушу зiзнатися, цвинтар уночi - нiщо порiвняно з порожнiми
залами бiблiотеки. Нiкому не раджу залишатися вночi наодинцi з такою
кiлькiстю книжок, не дешевих романiв, а справжнiх книжок, бо кожна з них -
запродана дияволу душа. Хто знає, що коїться пiсля дванадцятої у цих