"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

щось нетипове.
Ситуацiю врятувала Тамара, яка з'явилася в коридорi з цигаркою в зубах
та келихом в руцi:
- А я думаю, звiдки такий протяг! Євгене, ти ще довго триматимеш дверi
вiдчиненими? - I, помiтивши мене:
- Марго! Оце так несподiванка! Проходь, кицю, проходь! У мене свято -
постарiшала на рiк.
Я переступила через порiг.
- Мої вiтання.
- З чим? Зi старiстю? Тодi вже спiвчувай. - Вона голосно розсмiялася. В
мене промайнула думка, що цей келих був не з першої десятки.
- Тамаро, вибач, я сьогоднi забула вiддати книжки. Це бiльше не
повториться, я обiцяю. Ось вони.
Я подала їй пакунок, i Євген, який до цього мовчки слухав, не
втримався:
- Боже мiй, так це кошеня ще й учене? Пушкiнський сюжет: У "Лукоморья"
i так далi.
Я теж не стрималася i вдала безмежне здивування:
- Пан знає Пушкiна?
Євген пiдступив до мене i задумливо пробурмотiв:
- Як цiкаво... Дике кошеня. Менi подобається. Тамара втрутилася:
- Євгене, замiсть язиком молоти, мiг би вже поставити на стiл ще один
набiр. Марго вечеряє у нас.
Я запротестувала:
- Нi, Тамаро, вибач, але менi нiколи. Вже пiзно, батьки переживатимуть.
Євген зник. Тамара вхопила мене за плечi i потягла до вiтальнi.
- I чути нiчого не хочу! Вип'єш вина, з'їси шматочок торту, i ми
проведемо тебе додому, а так просто я тебе не вiдпущу. Все, крапка!
Вiдмовлятися було вже нiяк, i ось я за столом. Компанiя перебувала у
розiгрiтому станi, прийняла мене на "ура", пiсля чого, на щастя, одразу про
мене забула. Точнiше, забули всi, крiм одного.
З найтемнiшого кутка кiмнати за мною пильно стежили очi вовка. Тверезi,
хитрi i небезпечнi. Я намагалася не зустрiчатися поглядом з Євгеном, але
боковим зором бачила, що вся його увага зосереджена на менi. Тамара
розпитувала про Дмитра. Я давно здогадувалась, що вiн їй небайдужий. Той
вечiр лише потвердив мої пiдозри. Вона слухала мою розповiдь про його життя
та навчання в Києвi (Дмитро вчився на художника) так, наче брат був генiєм
не меншим за Пiкассо чи Ван Гога. Проте все приємне колись закiнчується. Я
пообiцяла органiзувати їй зустрiч з Дмитром (нiби мiй брат не знайде на
вакацiях цiкавiшого заняття, анiж вiдвiдування однокласниць), i наступної
хвилини вона пiшла танцювати з якимось хлопцем.
Не минуло й хвилини пiсля зникнення Тамари, як на моє обличчя впала
тiнь:
- Такiй гарнiй дiвчинi не можна залишатися самiй. Тут багато
небезпечних чоловiкiв. - Євген сiв на диван, дуже близько до мене, i я
вiдчула його запах, терпкий запах великого хижака. Я спробувала не вiдводити
очей пiд його поглядом, проте це було важко.
- Попередьте мене, коли побачите хоч одного.
- Його можна не помiтити, якщо вiн, наприклад, дуже близько. - Вiн
присунувся до мене ще ближче. Вiд його запаху паморочилося в головi.