"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Скiльки тобi рокiв, чарiвне створiння?
- Називайте мене Марго. А скiльки ви дасте?
Вiн на мить замислився, змiряв мене допитливим поглядом i швидко
вiдповiв:
- Сiмнадцять.
Менi було чотирнадцять.
Я подивилася на нього широко розплющеними очима, вдаючи захоплення:
- Яка точнiсть! Ви, мабуть, справжнiй знавець жiнок!
- Скорiше, справжнiй шанувальник. I мушу зiзнатися: я захопився вами. У
вас зовнiшнiсть королеви. Правду кажуть, що кров вирiшує все, Маргарито
Миколаївно.
- Булгаков! - Менi сподобалася влучнiсть цитати. - Обожнюю цього
письменника. А щодо крови, то в моєму родi не було королев.
- Чому ви такi впевненi? Достоту простежити неможливо, а на бабцi чи
прабабцi рiд не закiнчується. Такi очi, такий погляд, така постава - нiщо в
цьому свiтi не з'являється саме собою, повiрте менi.
Я кивнула. Кому вiн розповiдає! Євген простягнув менi келих.
- За королеву!
I знов мої помилки йшли хороводом: залишилася у незнайомiй компанiї,
погодилась випити вина. Дурненька дiвчина! Тодi я ще не знала, що, змiшуючи
алкогольнi напої, можна досягти цiкавих результатiв.
Євген наполягав, щоб я пила до дна, проте мене вистачило лише на три
ковточки.
- Що це за вино? Воно таке мiцне!
Вiн усмiхнувся i взяв келих з моїх рук. На експертизу б той келих!
- Червоне солодке. Iспанське. Це Ваше вино, Марго. Впевнений, воно таке
ж солодке, як Вашi губи.
- Так. I таке ж солодке, як Вашi комплiменти.
Ситуацiя почала непокоїти мене по-справжньому. Я раз по раз запитувала
себе, що я тут роблю, навiщо розмовляю з цим чоловiком, проте вiдповiсти так
i не змогла. Думати заважали його очi.
Вони пестили кожен сантиметр мого тiла. Я вiдчувала це. Погляд здавався
дотиком. Мiй лiтнiй сарафан раптом став вузьким i тиснув у грудях, в головi
паморочилося. Я не могла не дивитися на його оголену шию, плечi, живiт. Мене
охопило божевiльне бажання доторкнутися до його тiла, просто перевiрити, чи
насправдi шкiра така гладенька, як здається. Нахилившись до столу, я
судомливо вхопила гроно винограду з тарiлки, щоб хоч чимось зайняти свої
неслухнянi руки. Цiєї митi Євген перехопив їх, вiд його дотику в менi
запалав вогонь. Я знала, що вiн бачив iскри цього полум'я в моїх очах, проте
менi було байдуже.
- Дозвольте допомогти вам. Виноград треба їсти просто з грона, тримаючи
його ось так. - Вiн пiднiс кетяг до моїх губiв. Я слухняно вiдкусила одну
ягоду, яка одразу стала менi упоперек горла. Євген запобiгливо запропонував
ще вина. I знаєте що? Я випила. Мiй внутрiшнiй голос майже заходився в
iстерицi, але я його iгнорувала.
- Жiнка не повинна бути такою гарною. Це неправильно.
- Чому?
- Ви прекраснi, Марго. Хiба ви цього не знаєте? Ви зводите з розуму.
Менi дуже складно себе контролювати.
Я всмiхнулася: