"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

кiмнату, а менi мовчки принесла рушник i сухий одяг. Уже й не пам'ятаю, як
дiсталася лiжка. Наступного ранку я прокинулася хворою.

Днi минали. Я розмiрковувала, навчалася, грала у красивi, але порожнi
iгри з чоловiками: погляди, комплiменти, натяки, обережнi пестощi... Проте
нiколи не дозволяла їм переходити межу, за якою починався бiль.
У шiстнадцять рокiв я закiнчила школу з золотою медаллю i одержала
гучний титул "найкращої ученицi мiста", який не мав для мене жодного
значення.
Того ж року я залишила наше маленьке мiсто i вступила до Харкiвського
нацiонального унiверситету, де вивчала iноземнi мови. П'ять рокiв
напiвголодного iснування, наполегливої працi, безсонних ночей над
пiдручниками, тимчасових пiдробiткiв за жалюгiдну платню, злетiв i падiнь -
i я закiнчила свою Alma mater з червоним дипломом, в якому стояло дивне
слово "перекладач".
Така в мене професiя, i я її люблю. Люблю по-справжньому, бо iнакше не
можу. Вона - супутниця всього мого життя. Якби я обрала її не з любовi, то
довго б не витримала.
Мiй фах, як усi iншi, має свої недолiки. Деякi труднощi я створюю собi
сама, порушуючи правила, iншi знаходять мене. Працюю переважно з чоловiками.
Делегацiї, окремi представники, бiзнесмени, професори, фахiвцi з рiзних
напрямкiв - це на дев'яносто вiдсоткiв чоловiки. Я перекладаю впродовж дня,
а ввечерi починаються урочистi прийоми, бенкети, фуршети, вiдвiдування
театрiв, концертних залiв, казино - i всюди потрiбен перекладач. А якщо вiн,
перекладач, це насправдi вона, яскрава та приваблива молода дiвчина, то
дехто пiсля другого келиха може трiшечки скоротити дистанцiю. Добре, якщо
трiшки, - ми всi розумiємо жарти, у чоловiчiй компанiї таке розумiння просто
необхiдне, а якщо нi? Тодi опиняєшся в ситуацiї, в якiй не до жартiв. Ви
здогадуєтеся, про що я?
Так от, я вiдмовляла. Завжди вiдмовляла. За це мене називали
старомодною, божевiльною, середньовiчною, дурною, пихатою, фригiдною i
просто дивною. Я згоджувалася з кожним припущенням. Головне, щоб мене не
примушували робити те, чого не могла зробити. Називайте це, як завгодно:
секс за грошi, елiтна проституцiя, заробiтки тiлом - менi байдуже. Для мене
все це має одне, єдине значення - насильство.
Тому я завжди говорила "нi". Я перетворилася на ходячий лiнгвiстичний
посiбник, бо знала всi форми заперечення, всi засоби його вираження, всi
модальнi вiдтiнки. Я навчилася вiдмовляти усмiшкою, комплiментами та
лестощами. Часом це допомагало, часом нi, i тодi я втрачала роботу. Поразка,
проте, не кiнець свiту.
Я пам'ятаю мою телефонну розмову з Дмитром пiсля однiєї з таких невдач.
Я була у розпачi: грошей нема, за гуртожиток платити нiчим, з їжi - пiсна
перлова каша. Голодна i агресивна, я накинулася на Дмитра, бо вiн був
представником чоловiчої половини людства, яку я того дня люто ненавидiла.
- Дмитре, чому ви такi? Невже так складно хоч iнколи сприймати жiнку як
колегу по роботi, а не по лiжку? Що вас змiнює: грошi, влада? А, може, ви
просто такi: прикидаєтеся уважними, чулими, а насправдi вам на нас
наплювати?
- I тобi доброго ранку, сестричко. Або в тебе неприємностi на роботi,
або я не твiй брат.