"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Нi, чому ж... Гадаю, ти мав рацiю.
- В жодному разi! Послухай мене, Марго. - Вiн заговорив швидко,
гарячково, немов боявся, що хтось його зупинить. - Менi дуже важко це
говорити, але я мушу. Я був розлючений на тебе не через те, що ти казала
дурницi, а через заздрiсть. Так. Я заздрю тобi до нестями. Заздрю твоїй вiрi
i, хоч як це банально, твоїй надiї i любовi. Заздрю, бо сам на таке не
здатний, бо поруч з тобою вiдчуваю себе калiкою. Заздрю, бо впевнений, що ти
знайдеш те, що шукаєш. А ще... Я боюся за тебе, сестричко. Наляканий до
смерти. Я не знаю, що таке справжнє кохання, проте шосте вiдчуття пiдказує
менi, що Це дуже небезпечна рiч. Бережи себе!... - Вiн кинув слухавку.
Здавалося, його страх перекинувся й на мене, бо я тремтiла, наче в
лихоманцi. Проте за хвилину вiн зник, i залишилися божевiльна втома i сум. А
ще божевiльна нiжнiсть до Дмитра i безмежна вдячнiсть за те, що вiн мене
любить, що вiн у мене є. Мiй блазень, мiй кат, моя фортеця.

Днi минали, як завжди. Я шукала постiйну роботу, а в нашiй країнi
знайти її, не маючи зв'язкiв, майже неможливо. Кому треба безпородне кошеня?
Я жила на мiзерну пiдтримку батькiв, якi вiддавали менi останнє. На хлiб
вистачало, бiльшого я й не вимагала. Якось зводила кiнцi з кiнцями,
звичайно, допомагали тимчасовi пiдробiтки: кiлька сторiнок письмового
перекладу там, кiлька днiв усного тут. Хоч, мушу зiзнатися, усним перекладом
заробляєш набагато бiльше, та й специфiка зовсiм iнша. Саме з нього все й
почалося.
Я саме виходила з кiмнати, коли побачила, що до мене гостi: коридором
iшов мiй колишнiй одногрупник з незнайомим менi чоловiком. Довелося
повертатися. Погана прикмета.
- Здрастуй, Марго. Давно не бачились. Мабуть, з пiвроку. А ти стала ще
красивiшою, не думав, що таке можливо.
- Здрастуй, Вiкторе, рада знову бачити тебе.
До Вiктора я ставилася непогано. Вiн менi часто допомагав, рекомендував
знайомим як професiйного перекладача, знаходив учнiв для репетиторства.
Гадаю, й вiн щось iз цього мав. Такi, як Вiктор, нiчого не роблять просто
так.
Вони пройшли до кiмнати. Двоє шикарно одягнутих чоловiкiв розглядали
жалюгiдне помешкання якщо й не гидливо, то iронiчно. Я запропонувала каву.
Грошей, якi я тодi заробляла, вистачало лише на те, щоб пристойно одягатися,
гарно виглядати i пригощати гостей доброю кавою. Крiм цього старовинного
напою в моїй шафi нудьгувала лише скибка чорного хлiба. У кожного - свої
прiоритети. Розмова була стрiмкою, бо гостi поспiшали.
Вiтя дозволив собi стислий вступ.
- Марго, це мiй друг Андрiй.
- Дуже приємно. - Я подала руку. Андрiй потиснув її швидко, мiцно, з
повагою.
- Навзаєм.
- Йому потрiбен перекладач з нiмецької мови. Я запропонував твою
кандидатуру, бо ти - найкраща.
- Дякую.
На роботi нiколи не треба опиратися перебiльшенням. Вони - своєрiдна
компенсацiя за те, що бiльшiсть часу ти змушена вислуховувати претензiї та
зауваження.