"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Далi говорив Андрiй. Йому було не бiльше тридцяти. Зовнi - спокiйний,
повiльний, стриманий. Внутрiшньо - сама велика несподiванка.
- Я ексклюзивний представник великої нiмецької компанiї "Nodd" в
Українi. В Будинку науки i технiки завтра розпочнеться третя мiжнародна
наукова виставка. Триватиме чотири днi. Зi мною працює фахiвець з Нiмеччини.
З ним ви познайомитеся завтра. Вимоги до вас: синхронний переклад,
швидкiсть, гарна вимова i, звичайно, чарiвна усмiшка. - Вiн розвiв руками. -
Рекламний бiзнес. На презентацiях завжди так. Думаю, ви розумiєте.
- Безумовно. Переклад технiчний?
- Так. Термiнологiя досить складна, але незрозумiлi моменти я поясню.
- Впевнена, їх буде небагато.
Вiн глянув здивовано:
- А у вас є стиль, Марго. Зi свого боку впевнений, що ми складемо гарну
команду.
- Я теж.
Ми швидко обговорили деталi, умови розрахунку, тривалiсть робочого дня.
Настав час найделiкатнiшого запитання:
- Ваш графiк передбачає бенкети, прийоми?
- А як же без них!
- Моя участь необхiдна?
- А як же без вас!
- Гаразд. Чи обмежується моя дiяльнiсть перекладацькою сферою?
Розумiєте, ми дорослi люди, i я вважаю, що краще одразу поставити всi крапки
над "i". Таким чином ми уникнемо непорозумiнь.
Андрiй примружив очi i задумливо всмiхнувся:
- А, ось ви про що, Марго! Запевняю, нам потрiбен тiльки перекладач.
Стовiдсоткова гарантiя.
Я пiдвелася:
- Тодi - до зустрiчi.
Ми потиснули одне одному руки, i я вiдчула, що вiн менi не подобається.

Перший день минув з перемiнним успiхом. Робота була важкою не так через
переклад, як через те, що презентацiї йшли одна за одною, привертали увагу
десяткiв людей, i постiйна циркуляцiя такої великої кiлькости незнайомих
облич збивала з робочого ритму, бентежила i дратувала.
Мiй клiєнт був не з тих, за ким сумують. Вельмишановний фахiвець з
Нiмеччини виявився товстим велетнем рокiв шiстдесяти, який полюбляв
роздавати накази, говорити двозначнi комплiменти i розповiдати непристойнi
жарти. Короткi перерви вiн використовував для iсторiй зi свого життя,
загальний змiст яких зводився до одного: в лiжку вiн - Казанова.
... Того дня вiн стояв у першому рядi вiдвiдувачiв i впродовж чотирьох
презентацiй не зводив з мене очей. Нiмець почав жартувати, бо було очевидно,
що цей чоловiк вже вчетверте слухає одну i ту саму пiвгодинну лекцiю не
через палку любов до комп'ютерiв. Я знервовано усмiхалася. На п'ятому колi
незнайомець зiйшов з дистанцiї i щось довго обговорював з Андрiєм. Потiм
вони удвох пiдiйшли до нас, i цей чоловiк кiлька разiв запитав нiмця про
щось професiйне. Як виявилося пiд час розмови, його звали Станiславом
Олександровичем, i керував вiн не чим-небудь, а досить великою фiрмою з
програмного забезпечення.
Того вечора Андрiй мало не танцював вiд щастя: Станiслав Олександрович